31 Максим

Побачити Валентину в ресторані нашого готелю в Парижі було для мене справжньою несподіванкою.

Ми не бачилися кілька років і це не особливо мене печалило.

Звісно, що з ввічливості я просто не міг не запросити її приєднатися до нашого столика.

Валентина майже не змінилася. Вона була такою ж галасливою, ефектною та самовпевною.

Вона одразу ж засипала нас спогадами про про минуле, згадавши той божевільний відпочинок у Єгипті, коли ми з нею втрапили в халепу через власну дурість. Мій батько потім тиждень не хотів зі мною розмовляти.

Я посміхався, підтримуючи розмову, але краєм ока спостерігав за Сабріною. Наша няня сиділа з таким обличчям, наче їй замість десерту підсунули кислющий лимон.

Няня так люто штрикала виделкою свій салат, що я всерйоз рлзхвилювався про безпеку Валентини. Здається, Сабріна була готова цією виделкою когось проштрикнути.

І тут Емілія, вирішила розрядити атмосферу своїм фірмовим безпосереднім запитанням:

- О! То Валентина така ж стара як і ти, тату?

Я якраз робив ковток мінералки. Коли я це почув, то вода пішла не в те горло. Я закашлявся так, що аж сльози виступили з очей.

Обличчя Валентини в одну секунду з рожево-кокетливого стало блідо-зеленим, а її ідеально нафарбовані губи витягнулися в тонку лінію.

- Еміліє! - прохрипів я, відкашлявшись і витираючи губи серветкою. - Що це ще за розмови такі?

Але Емілію було вже не зупинити. Вона схилила голову набік, щиро не розуміючи, чому всі так напружилися, і видала на весь ресторан:

- А що я такого сказала? Я просто хвилююсь про твою знайому, тату. Бо якщо вона така ж стара, як ти, то і здоров'я у неї вже не те... У Валентини дуже тісна сукня на грудях. А якщо у неї ще якийсь напад станеться і виникнуть проблеми з диханням?

За столом повисла така тиша, що було чути, як на кухні ресторану падає чайна ложка.

Я заціпенів. Валентина ображено ковтнула повітря, дивлячись на мою доньку як коза на нові ворота. А Сабріна... о, Сабріна в цей момент намагалася сховати обличчя за меню, але її плечі так здригалися від беззвучного реготу, що стіл ледь не ходив ходором. Вона явно була в захваті від цієї дитячої "дипломатії".

- Еміліє, досить, - суворо сказав я, хоча всередині сам ледь стримував посмішку. - Вплентино, вибач, будь ласка. Діти... вони іноді говорять дурниці, не подумавши.

- Нічого, Максику, - крізь зуби процідила Валентина, намагаючись повернути обличчю невимушений вираз, хоча її погляд міг би спокійно спопелити Сабріну разом з меню.

Решту вечері ми провели в напруженій тиші. Валентина швиденько допила свій чай і, пославшись на "жахливу втому після перельоту", поспішила ретируватися.

Вечеря була остаточно зіпсована, але, чесно кажучи, я відчував якесь дивне полегшення.

Коли ми нарешті піднялися на наш поверх і підходили до номерів, дівчатка бігли трохи попереду, обговорюючи завтрашні атракціони. Я пришвидшив крок і порівнявся з Сабріною. Вона йшла, гордо піднявши підборіддя, і навіть не дивилася в мій бік.

- Сабріно, і що це було в ресторані? Тобі не здається, що твоя реакція на мою знайому була трохи... емоційною?

Няня зупинилася біля дверей свого номера, різко повернулася до мене і склала руки на грудях.

- Моя реакція? - фиркнула вона, надувши губи, наче ображена дитина. - Максиме, я поводилася досить професійно! На відміну від деяких босів, які ледь шию собі не зламали, витріщаючись на...  принади своєї дуже старої подруги дитинства!

Я відверто розгубився, а потім мене розібрав сміх.

- Серйозно? Сабріно, ти що, ревнуєш? - сміючись, поцікавився я.

- Я?! Ревную?! -  її щоки миттєво спалахнули яскравим рум'янцем, а очі заблищали від обурення. - Та ніколи в житті! Просто я переживаю за ваш зір. Ви так напружено дивилися на її п'ятий розмір, що я боялася, аби у вас очі не повискакували прямо в тарілку.

- Я просто був здивований її раптовою появою, - спробував виправдатися я, хоча вираз її обличчя приносив мені якесь дивне, майже хлопчаче задоволення.

- Ага, звичайно. Здивований він, -  пробурчала Сабріна, вставляючи картку-ключ у замок дверей. - Так здивувався, що ледь слиною не стік. Наступного разу, коли захочете пофліртувати з якоюсь пристарілою жабою, то попереджайте заздалегідь. Я хоч дівчаток заберу кудись, аби вони не бачили всього того сорому. На добраніч, пане Садовський!

Сабріна заскочила в номер і з шумом зачинила двері прямо перед моїм носом.

Я залишився стояти в коридорі, посміхаючись як дурень. Ця дівчина точно зведе мене з розуму. Але, чорт забирай, як же мені це подобалося.