28 Сабріна

Ааа!! Який страшний сором! Та це ж повний і жахливий капець!

Через тих клятих зомбі я висіла на своєму босі наче якась скажена макака на пальмі.

І чого моїх підопічних потягло в кімнату жахів?! Тут же немає нічого цікавого. Лише бридкі монстри та вампіри...

Я з дитинства не любила фільмів жахів і боялася їх дивитися. А тут зібралися, мабуть, всі страхіття, які я знала.

Бісів лабіринт! Та коли він вже закінчиться?! Зовсім не так я уявляла собі похід у Діснайленд.

До зустрічі з цими бридкими страшками і капосними кажанами життя мене точно не готувало.

В моїй, зазвичай мудрій і винахідливій, голові панував справжній хаос і я нічого не могла з цим зробити.

Я зібрала всю волю в кулак, щоб подолати цей лабіринт і не осоромитись перед босом і своїми підопічними ще більше.

Побачивши, як прямісінько на мене летів страшнющий привид, я вже готова була заверещати на все горло, коли відчула, як Садовський взяв мене за руку.

Я так сильно здивувалась, що навіть забулась про те, що хотіла закричати.

- Не бійся, Сабріно. Це все зроблено для розваг. Дивись, як дівчатка веселяться, - промовивши це, Максим Садовський легенько стис мою руку і посміхнувся.

- Мене подібне не веселить... Я дуже хотіла побувати в Діснейленді. Це була моя дитяча мрія. Але я хотіла побувати в палаці Попелюшки, а не тут...

- Потерпи ще зовсім трішки, Сабріно. Я обіцяю, що ми сьогодні ми побуваємо в палаці Попелюшки і ти зможеш здійснити свою дитячу мрію.

- Дуже на це сподіваюсь... - я не встигла сказати те, що хотіла, бо заверещала тому що переді мною неочікувано вискочив жахливий скелет з бантом і в рожевій сукні.

От хто міг таке вигадати? Тепер я точно більше ніколи не одягну нічого рожевого, бо бачитиму ось цю страшну " красу".

- Заспокойся, нічого страшного не сталося. Ніколи б не подумав, що Сабріна Висоцька виявиться такою боягузкою, - сказав Садовський, обіймаючи мене.

Відчувши тепло його тіла і міцні руки на своїй талії, я і справді почала заспокоюватися.

Бо мої думки зараз крутилися довкола красунчика боса, змушуючи забутися про всі жахіття.

- Більше не боїшся? - запитав Садовський, обережно погладивши мене по щоці.

- Боюсь, - збрехала я, бо дуже не хотіла, щоб бос відпустив мене зі своїх обіймів.

Мені було неймовірно добре і спокійно та хотілося, щоб це відчуття тривало довше.

- Сабріно, ну ти й боягузка! - почувся поряд голос Тіни.

- Я буду тобі згадувати це до самої старості, - сміючись, промовила Емілія.

- Боюсь, що нічого не вийде, Емі, - посміхнувшись, сказала я.

- Чому це? Пам'ять у мене дуже навіть хороша, - обурилась дівчинка.

- Я ж ваша няня і не буду так довго вас глядіти. Думаю, що ще рік чи два і вам з сестрою більше не знадобляться мої послуги, - відповіла я.

- Це нам з Тіною вирішувати до якого віку нам буде потрібна няня! - невдоволено промовила дівчинка і побігла вперед.

Оце так... То мої підопічні хотіли мене спекатись, а тепер бажають, щоб я гляділа їх до старості...