27 Максим

Я - дорослий, серйозний чоловік, батько двох дітей і керівник великої компанії. Але зараз я почувався повним йолопом, стоячи посеред парку розваг в дурнуватій плюшевій шапці у вигляді голови тигра, з якої ще й звисали довгі лапи.

Поглянувши на Сабріну, я помітив, як вона намагається стриматись і розсміятися з мого зовнішнього вигляду.

Коли мої доньки побачили неподалік кімнату жахів, то прийшли в справжній захват.

А от їхня няня зовсім не зраділа, хоч і запевняла всіх, що не боїться чогось подібного.

На вході нам видали спеціальні 3D - окуляри " для повного занурення". Не встигли ми зайти у темний, заплутаний лабіринт, як близнючки задоволено заверещали, побачивши голограми привидів.

Сабріна йшла поряд зі мною і злякано роззиралась довкола. Коли з'явилась рука, що мало не зачепила її голову, дівчина заверещала на все горло.

Яка ж вона боягузка... І це та сама Сабріна, що збиралась кадрити гарячих французів? От бідося перелякана...

Навала зеленопиких зомбі остаточно доконала бідолашну няньку. З вереском, від якого мало барабанні перетинки не полопали, Сабріна вискочила на мене.

Дівчина міцно обхопила мене руками за шию, а ногами - за талію. Зараз вона нагадувала мені дуже злякану, але милу коалу.

- Вони біжать прямо до мене! Такі бридкі ще й обідрані! - захникала тендітна красуня, міцніше притулившись до мене. Я підхопив Сабріну під стегна, аби вона не гепнулась на підлогу і не забилась.

І тут мені стало не до сміху... Довкола панувала напівтемрява лабіринту, а до мене притискалась довгонога красуня, що тремтіла всім тілом.

Мені навіть здалося, що я чув те, як сильно  билося її серце.

- Ви що там робите?! - поцікавилась Емілія, здивовано дивлячись на нас.

- Сабріна злякалась... - спробував я все пояснити, відпускаючи дівчину, щоб вона могла стати на ноги.

- Ахаха, Сабріно! Я й не думала, що ти така боягузка. Це ж зовсім не страшно. Навіть дуже класно і весело, - промовила, сміючись Емілія.

- Вони такі огидні, що я не могла на них дивитися. Я ж не винна, що у мене багата фантазія... - сказала няня, відійшовши на крок від мене.

- Давайте швидше! Чого ви там застрягли?! - промовила Тіна, якій вже дуже не терпілося побачити, що ж там ще ховалося в лабіринті.

Коли ми рушили далі, я помітив, що Сабріна досі виглядала наляканою. Щоб заспокоїти дівчину, я взяв її за руку.

- Ходімо швидше, бідосю, - промовив я, усміхнувшись.

- Босе, вибачте, що я вискочила на вас... Мені досі соромно за свою поведінку. Вчора в літаку мене знудило на вас, а сьогодні ще й це, - важко зітхнувши, сказала дівчина.

- Не хвилюйся через це, Сабріно. Я все розумію... Нічого страшного не сталося, - відповів я, згадуючи, як вона щойно обіймала мене.