21 Максим

Сьогодні у мене був важкий і дуже напружений день. Нарада, кілька важливих зустрічей, а в кінці ще й переговори з японськими партнерами, які добряче затяглися.

Перед переговорами я завжди вимикав звук на телефоні, щоб нічого не заважало.

Додому я приїхав пізно і був стомленим і роздратованим. Зайшовши в дім, я побачив, що у вітальні горіло світло. Мені стало цікаво подивитись, кому це там не спалося.

На дивані солодко спала наша няня. Вона була в своїй новій рожевій піжамі і з синім рушником на голові.

На підлозі лежала якась книга. Схоже, що Сабріна вирішила трохи почитати перед сном і заснула.

Я підійшов до дивана і нахилився, щоб підняти книгу, коли побачив, що у Сабріни почало димітися волосся.

Це було так дивно і неймовірно, що я спершу навіть подумав, що мені все це лише здалося. Але придивившись уважніше, я побачив, що від її волосся і справді йшов якийсь білий дим. 

Я зняв рушник, що був у Сабріни на голові. Під ним була щільна шапочка для душу. Саме з-під неї і йшов дим.

Та що ж це, в біса, діється?! Злякавшись за Сабріну та її волосся, я зняв з неї шапочку, підхопив дівчину на руки і швидко поніс її у ванну кімнату.

- Сабріно, прокинься! Що ти зробила з волоссям?

- Ой, Максик... Такий гарний сон..., - промовила, усміхнувшись Сабріна, похлопала мене по щоці і знову заплющила очі.

Ну, що за дівчина?! Що вона знову примудрилась накоїти?! От як можна спати,  коли у тебе димиться волосся?!

Розхвилювавшись, я заніс Сабріну не в її ванну кімнату, а в свою.

- Ей! Що це ви робите, босе?! - обурено поцікавилась ця бліда, сонно кліпаючи очима.

- У тебе димиться волосся і на вигляд воно якесь дивне! Що ти наробила?!

- Аааа!! Це ж розігріваюча маска для волосся! Я мала вже давно її змити!! Що тепер буде?! Я ж так залишуся лисою, - заголосила Сабріна, намагаючись помити своє волосся.

Лаючись в три поверхи, я намагався їй з цим допомогти. В результаті ми з Сабріною обох були мокрі. Добре, що хоч її волосся перестало димітися і навіть було на місці принаймні поки що.

- Дякую, що врятували мене, Максиме Володимировичу, - промовила нянька, мацаючи свою голову.

- Що це взагалі було? - стомлено поцікавився я, знімаючи із себе мокрий піджак.

- Я просто зробила розігріваючу маску для стимуляції росту волосся... Мала змити її, але заснула. От вона і почала парувати... Йой тепер ще й шкіра на голові чухається...

- Сабріно, у мене через тебе мало серцевий напад не стався. Май совість... У мене ж двоє дітей...

- О! Точно! Я ж чекала вашого повернення, щоб поговорити.

- Я вже навіть боюсь запитувати про що ти хотіла поговорити.

- Максиме Володимировичу....

- Сабріно, називай мене просто по імені. Після всього, що ми з тобою щойно пережили, дивно звертатись так формально.

- Добре, Максиме... Ваші доньки дуже хочуть поїхати разом з вами на відпочинок. Це для них надзвичайно важливо. Виділіть хоча б тиждень і порадуйте дівчаток.

- Ти чекала, коли я повернусь з роботи, щоб сказати мені про це, Сабріно?

- Так... Літо вже закінчується... Емілія та Тіна хвилюються, що так нікуди і не поїдуть.

- Я так запрацював ся, що геть забув про те, що мав поїхати кудись разом з дітьми. Дякую, що нагадала, Сабріно.

- То я можу вранці порадувати дівчаток?

- Так, я щось придумаю. Хоча б тиждень відпочинемо.

- Я така рада, що ви разом з доньками поїдете кудись. Вони так цього чекали.

- До речі, Сабріно, ви їдете з нами.

- Як це? Чому? - здивовано запитала няня.

- Бо я впевнений, що дівчатка захочуть, щоб ти поїхала  разом з нами. Крім того, я боюсь, що ти щось накоїш, якщо залишишся без нагляду.