19 Максим

Своєю витівкою Сабріна примудрилась зіпсувати мої сьогоднішні плани. Я чудово знав про те, як Андрій дорожив своєю дівчиною і їхніми стосунками, тому змушений був відпустити його, щоб він все владнав.

Спілкуючись з доньками, я не міг не помітити щасливих посмішок на їхніх обличчях. Це не могло мене не порадувати. Дівчатка навипередки розповідали мені про те, як вони навчилися робити макіяж і навіть самі приготували десерт.

Емілія і Тіна дуже змінились останнім часом. Перестали ворогувати між собою, влаштовувати сварки, бійки та істерики через будь - яку дрібницю. Це точно було заслугою Сабріни.

Але сьогоднішня її витівка зовсім мене не порадувала. Вона погано вчинила з Андрієм і мала зрозуміти свою помилку. Я добре знав про те, ким була Сабріна Висоцька і яку мала репутацію ще до того, як запропонував їй роботу нянею.

Вона була мажоркою, що любила розважатись і шукати пригоди на свою гарненьку п'яту точку. Її танці на столі і на пілоні на одній із вечірок справили на мене яскраве враження і запам'ятались надовго.

Але, не дивлячись ні на що, Сабріна ніколи не була злою. Крім того, навіть втративши все, вона не здалася і не зламалась, а робила все, щоб адаптуватись до нових умов і продовжити жити далі.

Це свідчило про її сильний характер і не могло не викликати моєї поваги. Після розмови з доньками я повернувся до себе в кабінет, щоб поговорити із Сабріною.

Відчинивши двері, я побачив те, чого точно не очікував. Кілька секунд я шоковано витріщався на Сабріну, що сиділа на підлозі і гірко плакала.

Від такої картини я навіть розгубився. Дівчина вся тремтіла, а по її щоках текли сльози. Я не зміг спокійно на це дивитися.

Підійшовши до Сабріни, я обережно взяв її на руки і посадив на диван. Дівчина навіть не протестувала і не обурювалась. Тільки тихенько схлипувала, закривши обличчя крихітними долонями. Яке серце витримає подібне? Точно, що не моє 

Сівши поруч з дівчиною, я обійняв її, щоб хоч трохи заспокоїти. Я гладив її по довгому, чорнявому волоссю і думав про те, що їй і дак сильно дісталось в житті. Я вже сто разів пожалкував про те, що суворо повівся з нею і налякав.

- Не плач, Сабріно... Нам ще потопу тут не вистачало для повного щастя.

- Мені дуже соромно за свою поведінку... Я погано вчинила з Андрієм і навіть не подумала про наслідки ... Я жахлива людина ... - шморгаючи носом, крізь сльози, промовила Сабріна.

- Ти помилилась... З ким не буває? Головне, що ти зрозуміла свою помилку, - сказав я, діставши з кишені носову хустинку і віддавши її дівчині.

- Тобто ви мене не проженете? - поцікавилась няня, дивлячись на мене очима, повними сліз.

- Звісно, що не прожену, тому заспокойся і не плач.

- Якщо не проженете, то значить суворо покараєте і оштрафуєте, - хлипаючи, промовила Сабріна.

- Я не збирався тебе ніяк карати, Сабріно. Просто хотів, щоб ти зрозуміла свою помилку і більше так не робила. Ти ж розумієш, що мої доньки беруть з тебе приклад.

- Я вже все зрозуміла... І вибачусь перед Андрієм...

- Молодчинка, - промовив я, погладивши по волоссю Сабріну.

- Босе, тобто ви більше на мене не сердитесь?

- Не серджусь.

- І не покараєте ніяк? 

- Не покараю.

- А премію мені дасте ?

- Та... Стоп! Сабріно, а чому ти вирішила, що я маю дати тобі премію? - здивовано поцікавився я, не очікуючи нічого подібного.

- Маю ж я отримати компенсацію за те, що буду вибачатись перед тим бридким індиком, - відповіла Сабріна, невинно дивлячись на мене і хлопаючи довжелезними віями.

Від почутого у мене навіть мову відібрало на мить.