14 Максим

Відмовити Сабріні я не міг, бо не хотів, щоб вона образилась. Тому я вирішив взяти її з нами на прогулянку.

- Тату, як ми будемо шукати піжаму Сабріні, якщо вона буде разом з нами? - схвильовано поцікавилась Емілія.

- Все буде добре. Не хвилюйтесь, дівчатка. Я залишу Сабріну разом з вами, а сам піду на пошуки того синього страшка. Як ви казали він називається?

- Стіч! - разом відповіли мені доньки.

Я підозрював, що точно забуду про це і тому записав в нотатках на телефоні. Сабріна повернулась до нас дуже швидко. Поглянувши на дівчину, я помітив, що вона встигла навіть макіяж зробити. Оце так швидкість...

- Сабріно, мені потрібно буде відійти на деякий час... Ви з дівчатами йдіть пошукайте собі щось підходяще. Ось моя картка, - промовив я, віддаючи няні кредитку, коли ми зайшли в торговий центр.

- О! Зараз ми тут точно знайдемо цілу купу крутих речей. Можете не поспішати, Максиме Володимировичу, - відповіла Сабріна, хитро посміхнулась і забрала картку.

- Я в цьому не сумніваюсь, - сміючись, сказав я і пішов на пошуки піжами.

Я навіть не підозрював, що все буде так складно. Думав, що швидко з усім впораюсь і ще встигну кави попити. Але все складалося зовсім інакше. Я обійшов кілька магазинів, але синіх  кігурумі зі Стічем ніде не було.

Та що це, в біса, коїться?! Де мені тепер шукати цю бісову піжаму зі страшком? І чому у Сабріни такі дивні смаки? Навіщо дівчині носити якесь жахіття з вухами, якщо у неї така гарненька фігурка?

Обійшовши ще кілька магазинів, я знову нічого не знайшов і вже почав хвилюватись. В одному з них мені запропонували кігурумі Стіч тільки рожевого кольору.

Діставши з кишені телефон, я почав шукати в Інтернеті потрібну піжаму, але і там нічого не знайшов.

Трясця! Що ж робити? Мені дуже не хотілось підвести доньок, що звернулись до мене по допомогу.

Крім того, я дуже не хотів, щоб Сабріна дізналась про те, що накоїли близнючки. Я навіть боявся уявити той скандал, який вона може влаштувати.

Трохи повагавшись, я придбав рожеве кігурумі. Краще вже так, ніж взагалі нічого. Лишилось тільки сподіватись, що Сабріна любить рожевий колір.

Я відніс це страховисько в машину і зателефонував Емілії, щоб дізнатись, де вони зараз знаходяться.

- Тату, ти купив? - схвильовано запитала донька.

Я не хотів її розчаровувати і сказав, що так, не вдаючись у подробиці.

- Супер! Сабріна так круто вміє підбирати одяг! Ми вже стільки всього накупили!

- Я радий за вас. Зараз підійду.

Дізнавшись, де знаходяться дівчата, я поспішив до них. Вперше я бачив, щоб дівчата так гарно поводилися в магазинах і не влаштовували бійок і сварок. Це вже був серйозний прогрес.