10 Сабріна

Прокинутись вранці, зрозуміти, що вся спідня білизна зникла і побачити її розвішеною на кущах по всьому саду - це ще те задоволення. Ворогу такого б не побажала. Хоча, ні! Ворогу можна! На те він і ворог!

Макс Садовський теж офігів, коли побачив, що начворили його донечки. Він кілька хвилин стояв і витріщався на прикрашені кущі, мов баран на нові ворота.

Сині поросята! Трясця і повний капець! Який страшний сором! Я почувалась приниженою, ображеною і переможеною.

Від цього мій настрій провалився в найглибшу прірву і виникло непереборне бажання поплакати. Але подібної розкоші я собі дозволити не могла, бо тільки ці малі капосниці побачать, що сильно мене зачепили, то відчують солодкий смак перемоги і подумають, що я якась слабачка.

А цього в жодному разі допустити не можна, бо ситуація стане тільки гіршою. Треба зібрати нерви в коробочку і увімкнути здоровий глузд.

Позбиравши свої речі, я на всіх парах помчала до себе в кімнату, щоб привести себе до ладу і придумати страшну помсту для своїх підопічних.

Близнючки веселились і вважали, що вже перемогли мене, бо я не раз чула їхній сміх під дверима своєї кімнати.

Ну це вже ні! Обламайтесь, малявки! Ви ще не знаєте з ким зв'язались. Сабріна Висоцька і не в таких халепах бувала.

Переодягнувшись і зробивши собі макіяж і зачіску, я взялася втілювати в життя свою геніальну ідею для помсти.

За сніданком, я поводилася спокійно і навіть нічого не сказала дівчатам про їхню витівку. Старанно робила вигляд, що нічого не сталося і мило всім посміхалась.

Близнючки і їхній тато здивовано поглядали на мене, бо, схоже, зовсім не очікували подібної реакції.

- Дівчатка, чим плануєте сьогодні займатись? - поцікавилась я.

- Ми ще не вирішили, - відповіла за двох Емілія.

- Тоді ми можемо влаштувати пошуки скарбів. Як вам така ідея? - запропонувала я близнючкам.

- Сабріно, а ти хіба не сердишся на нас за те, що ми зробили? - поцікавилась Тіна.

- Звісно, що я спершу сердилась, але потім зрозуміла, що ви просто пожартували і заспокоїлась. Ви ж так пожартували, дівчатка?

- Так! - в один голос відповіли близнючки.

- Чудово! То будемо шукати скарби? - запитала я, мило посміхнувшись.

Мої підопічні переглянулись між собою, трохи подумали і вирішили погодитись. Саме цього я і чекала.

Почувши про пошуки скарбів, дівчатка одразу зацікавилися і пожвавилися.

Поглянувши на свого боса, я зрозуміла, що він, на відміну від дівчаток, не повірив у те, що я сприйняла їхню витівку, як жарт і більше не серджусь.

Садовський поглянув на мене і хитро посміхнувся. Схоже, він зрозумів, що я вже підготувала свою помсту.