7 Максим

Поглянувши на годинник, я важко зітхнув. Вже була майже дванадцята година ночі, а роботи ще лишилось багато. Новий проект вимагав особливої уваги і багато сил.

Неочікувано почувся чийсь жахливий крик. Підскочивши на ноги, я поспішив на перший поверх, бо саме звідти він і долинав.

Від побаченого я застиг на місці і офігів. На підлозі біля вхідних дверей лежав мій помічник і голосно стогнав, а верхи на ньому сиділа якась дивна синя, вухата істота з обличчям, що дуже нагадувало зомбі.

- Рятуйте! - побачивши мене, заголосив Андрій.

- Мовчи, падлюко, бо якщо розбудиш дітей, то я приб'ю тебе прямо тут і прикопаю в саду під найближчим деревом, щоб далеко не тягти, - грізно промовила дивна істота голосом нашої нової няньки і стукнула бідолаху кулаком під бік.

- Що тут відбувається? - трохи оговтавшись, поцікавився я, намагаючись не розсміятися.

- Цей гад паскудний вирішив нас пограбувати. Добре, що я саме йшла з кухні і впіймала його. Не дарма ж я з дитинства займалась карате, - відповіла Сабріна, піднімаючись на ноги.

- Нікого я не збирався грабувати... - відповів Андрій, стогнучи і намагаючись сісти.

- Ти мені ще поговори, виродку, - сказала няня, пригрозивши йому кулаком.

- Сабріно, заспокойся... Не потрібно більше його бити. Цей бідолаха - мій помічник. Інколи нам доводиться працювати ночами, якщо з'являється щось термінове, або він може приїхати сюди, щоб взяти якісь документи, тому у нього є ключі від дому. Я мав попередити тебе про це, але геть забув.

- Йой! От, лихо ... А я вирішила, що це грабіжник. Добре, що я його ще не встигла побити... 

- Що значить "не встигла"? Та на мені живого місця немає, - обурився мій помічник, піднімаючи з підлоги свої окуляри.

- Вибач, я просто злякалась, коли побачила, як посеред ночі хтось зайшов в будинок. Я - слабка, беззахисна дівчина... Сам розумієш. З кожним може таке трапитись...

- Та ти справжній монстр, а не  "слабка, беззахисна дівчина", - невдоволено побурчав Андрій.

- До речі, Сабріно, що за бісів маскарад ти вирішила влаштувати? І що у тебе сталося з обличчям?  - поцікавився я, роздивляючись це синє вухате нещастя.

- Нічого я не влаштовувала. Просто готувалась до сну. Одягла піжаму, зробила маску для обличчя, а тут він з'явився і налякав мене.

- Ти хочеш сказати, що це синє непорозуміння на тобі - це піжама? - здивовано запитав я.

- Саме так. Це ж кігурумі Стіч, - відповіла Сабріна з таким виглядом, наче натякала, що я геть дурний і зовсім відстав від життя.

- Припустимо, що це піжама. Але що ти примудрилась зробити з обличчям, щоб стати схожою на зомбі?

- Це проста, дешева і дуже дієва вівсяна маска для обличчя. Стоп! Аааа!! Я ж геть забулась її змити! Вибачайте... Мені вже час йти, а ви вже тут самі якось розбирайтесь, - сказавши це, Сабріна так швидко зникла, наче її ніколи тут не було.

- Босе, тільки не кажіть, що ця навіжена - ваша нова няня, - промовив Андрій, мацаючи свої ребра.