6 Сабріна

Дивлячись на доньок Садовського, я згадувала саму себе в дитинстві. Була такою ж нестерпною та сварливою і діставала всіх своїх няньок.

Тепер я розумію, що робила це, бо хотіла привернути до себе більше уваги і відчути власну значимість.

Підозрюю, що Тіна з Емілією не просто так постійно щось вичворяють. Бідолашні дівчатка ростуть без мами, а їхній тато постійно працює. От їм і не вистачає уваги.

Я чудово їх розуміла, бо й сама росла без мами, а вітчиму взагалі було не до мене. Він ніколи не ображав мене і завжди балував, але батьківської любові я не відчувала. А цього мені хотілося найбільше.

Тому і намагалась привернути до себе увагу, вичворяючи якісь капості та створюючи проблеми.

Також я чудово знала, те, що жодні вмовляння і прохання няньок на мене абсолютно не діяли. Бо мені навпаки хотілося робити їм все на зло.

Тому, коли близнючки заявили, що не хочуть заплітати волосся, я не стала їх вмовляти. А зробила вигляд, що мені байдуже і почала наводити собі красу. А потім ще й вмовила молоденьку покоївку мені підіграти і почала заплітати їй французьку косу.

Що - що, а робити зачіски я дуже любила і навіть свого часу закінчила якісь модні курси перукаря. Побачивши, що я зовсім не звертаю на них уваги, дівчатка почали самі проявляти цікавість.

Спершу з'явилась одна із сестричок, а згодом і інша. Дівчатка з цікавістю заглядали, як я заплітаю косу  покоївці і про щось тихенько перешіптувалися між собою.

Деякий час я старанно робила вигляд, що не помічаю їх, а потім поцікавилась, чи є ще бажаючі зробити зачіску.

- Я! - голосно промовила одна із моїх підопічних.

Я ще не навчилася їх розрізняти, тому не знала, хто саме із сестер виявилася сміливішою.

- Чудово! Сідай. Зараз зробимо тобі щось дуже круте. Хочеш? - промовила я, беручи в руки гребінець.

- Так! Хочу! - радісно відповіла дівчинка.

- Ей! Я теж хочу собі круту зачіску! - втрутилася в розмову її сестричка.

- Хочеш? Зробимо! Зараз все буде, - посміхнувшись, промовила я.

Поступово я змогла їх трішки розговорити. Виявилося, що мої підопічні переймалися через те, що до кінця літніх канікул лишився лише місяць, а вони і досі не поїхали з татом на відпочинок.

Дівчатка боялися, що все станеться так само, як і минулого року, коли через роботу батька вони взагалі не поїхали влітку відпочивати.

Я розуміла, як для них це було важливо і збиралась поговорити на цю тему зі своїм босом.

Але враховуючи те, що я працюю лише перший день, вирішила трішки почекати, щоб не здатися Садовському аж надто нахабною.

Звісно, що я трохи хвилювалась через цю розмову, але не могла проігнорувати бажання дівчаток, які вже майже втратили надію на спільний відпочинок з татом.