3 Сабріна

Я стояла біля величезних воріт будинку Макса Садовського і жахливо хвилювалась. Бо з попередньої роботи я вчора звільнилась, а тут не знаю, чи затримаюсь надовго.

Учора я мила підлогу в магазині й рахувала копійки до зарплати, а сьогодні стояла з валізою біля розкішного особняка і збиралася стати нянею.

Це точно звучало, як якийсь дивний жарт. Цікаво чому я, Сабріна Висоцька, могла навчити дітей?

Спокійно, Сабріно! Це просто робота... Тебе ж вже запросили сюди працювати...

Я вже потягнулася до дзвінка, як ворота самі відкрилися. Зайшовши всередину, я одразу відчула, як почала хвилюватися ще більше.

Доріжка вела прямо до будинку, і з кожним кроком я думала тільки про те, як не втнути якусь дурницю в перші ж п’ять хвилин і не осоромитися. Двері відчинилися, і на порозі з’явилася жінка років сорока, акуратна і дуже серйозна.

- Доброго ранку. Ви Сабріна? - поцікавилась вона.

- Так. Доброго ранку, - відповіла я, мило посміхнувшись.

- Проходьте. Я - Олена Сергіївна, керую будинком.

Я кивнула і зайшла всередину, намагаючись нічого не зачепити. Тут усе виглядало занадто дорогим, щоб до нього торкатися.

-  Максим Володимирович вже вас чекає, - сказала вона і повела мене далі.

Ми пройшли коридором, і я ледь стримувалася, щоб не роздивлятися все навколо. Коли ми зупинилися біля дверей кабінету Садовського, я кілька разів глибоко вдихнула і видихнула.

- Прошу, - промовила економка, відчинивши переді мною двері.

Коли я зайшла, Максим Садовський стояв біля вікна, але одразу повернувся до мене.

- Доброго дня, Сабріно. Я радий, що ви прийшли.

- Доброго дня, Максиме Володимировичу. Я приїхала, як і домовлялися, - відповіла я.

- Це добре, бо мої доньки вже зранку питають, коли з’явиться їхня нова няня.

- Підозрюю, що вони не планують, як краще від мене здихатись.

- Скоро ми про це дізнаємось, - усміхнувшись, сказав він.

Чудово! Просто прекрасно! А головне - дуже обнадійливо.

-  Ходімо, Сабріно, я познайомлю вас зі своїми доньками.

Ми із Садовський піднялися на другий поверх, і я відчула, як серце почало битися значно швидше. Я ще й працювати не почала, а вже так хвилююсь.

Максим Володимирович відчинив двері в дитячу кімнату. Я зайшла і завмерла на порозі. Кімната виглядала так, ніби тут хтось дуже старався навести безлад. Речі валялися скрізь, подушки були на підлозі, а посеред цього стояли дві однакові біляві дівчинки і дивилися прямо на мене.

- Дівчатка, це Сабріна, - промовив мій бос.

-  Ми вже знаємо, - відповіли вони разом.

- Ви будете нашою нянею? - запитала одна з них, з цікавістю мене роздивляючись.

- Сподіваюсь, що так. Якщо ви мене не звільните, - посміхнувшись, промовила я.

Дівчатка переглянулися, і на їхніх обличчях з’явилися однакові хитрі усмішки і мені це дуже не сподобалося.

- Ми подумаємо над цим, - серйозно сказала друга.

Виявилося, що доньок Садовського звали Емілія і Тіна, але хто з них хто, я поки що  не відрізняла.

Мій бос усміхнувся, але нічого не сказав. Я ще раз глянула на кімнату, потім на дівчат і зрозуміла, що буде непросто.

Але вже точно не нудно. І якщо я впораюся з ними, то, мабуть, зможу впоратися з чим завгодно. Головне це пережити перший день.