Розділ третій

Наступного дня я прокинулася рано, готуючись до першого робочого дня. Мої думки були зосереджені на тому, як упоратися з новими обов'язками та не підвести тих, хто в мене вірить. Я вибрала акуратне стримане вбрання, таке, щоб почуватися впевнено, але водночас не виділятися занадто сильно.

Коли я підійшла до особняка містера Дрейка, ворота знову автоматично відчинилися, впускаючи мене всередину. Альберт зустрів мене біля входу, як і вперше, і провів до кабінету, де на мене вже чекав містер Дрейк.

– Доброго ранку, міс Камеліє, – привітав він мене, коли я увійшла. – Сьогодні у нас буде спокійніший день. Я хотів би обговорити з вами графік та завдання, які вам належить виконувати.

Я сіла навпроти нього, намагаючись зберігати серйозний вигляд, хоча всередині все ще вирували емоції.

– Звичайно, містере Дрейк. Я готова до обговорення.

Він почав з того, що розповів про те, як зазвичай минає день у їхньому будинку. Айріс і Даміан займаються з вчителями, але в перервах між уроками їм потрібна увага та нагляд. Крім того, у них є особливі заняття з контролю магії, в яких я повинна допомагати, хоча й не маю магічних здібностей.

– Важливо, щоб ви розуміли, що моя сім'я не потребує надприродних навичок, – сказав містер Дрейк. – Нам потрібна людина, яка зможе підтримати дисципліну та забезпечити безпеку. Діти повинні навчитися контролювати свою магію, і ваша роль у цьому – допомогти їм розвивати внутрішню силу та самодисципліну.

– Я розумію, – відповіла я, намагаючись запам'ятати кожну деталь. Це було більше, ніж просто робота няньки; це була робота вихователя, наставника, а можливо, й друга для цих дітей.

Містер Дрейк запропонував мені детальніше ознайомитися з графіком та завданнями, і я була готова поринути у роботу. Але перш ніж ми закінчили розмову, він спитав:

– Як минула ніч, міс Камеліє? Вам удалося добре відпочити після вчорашнього дня?

– Так, містере Дрейк, дякую, – відповіла я, дивуючись його уважності. – Я почуваюся бадьорою та готовою до сьогоднішнього дня.

Він кивнув, задоволений моєю відповіддю.

– Чудово. Я хочу, щоб ви знали, що у вас є підтримка тут. Якщо у вас виникнуть питання або проблеми, не соромтеся звертатися до мене або Альберта. Ми розуміємо, що адаптація вимагає часу і готові допомогти вам у цьому процесі.

Його слова були для мене несподіваними, але вони вселяли мені ще більше впевненості. Я розуміла, що тут від мене вимагають багато чого, але також відчувала, що не залишена одна в цьому новому та складному для мене світі.

– Дякую, містере Дрейк. Я ціную вашу підтримку, – сказала я, відчуваючи подяку за те, що він вірить у мене.

Коли наша розмова добігла кінця, я відчула, як упевненість зміцнюється в мені. Я готова була розпочати цей новий день, наповнений новими завданнями та викликами.

Весь день пройшов у роботі, я знайомилася з будинком, розпорядком та тим, як працюють тут усі процеси. Діти були зайняті своїми заняттями, але щоразу, коли я бачила їх, вони кидали на мене цікаві погляди. Я знала, що вони ще перевіряють мене, але тепер я була готова до цього.

Але я, здається, трохи переоцінила свої сили. Інформації було так багато, що цілий день минув, як у тумані. Містер Дрейк показав мені будинок, детально розповів про розпорядок і про те, які обов'язки я виконуватиму. Не завжди мені вдавалося встигати за його поясненнями, тому в деяких місцях моїх конспектів були білі плями. Але все ж таки найважчою була взаємодія з дітьми. Айріс і Даміан явно вирішили перевірити мої межі та подивитися, наскільки далеко я готова зайти.

Щоразу, коли я намагалася дотримуватися інструкцій або намагалася зрозуміти їхній характер, вони розпочинали свої ігри. Ігри, які виходили за рамки звичайних дитячих витівок. То вони створювали ілюзії, які змушували мене блукати по дому, не знаючи, де я перебуваю, то раптом зникали на очах, залишаючи мене в повній тиші та невідомості. Їхня магія була потужною, неконтрольованою і, що найважливіше, зовсім непередбачуваною. Іноді здавалося, що вони просто хотіли мене заплутати, змусити втратити терпіння. Був момент, коли Айріс перетворилася на кішку і почала скакати по всій кімнаті, зникаючи в тіні та знову з'являючись у найнесподіваніших місцях. Даміан, своєю чергою, створював копії себе, і я не могла зрозуміти, хто з них справжній.

Кожна їхня дія вимагала від мене величезної концентрації, терпіння та спокою, попри хаос, який вони створювали навколо. Але найскладніше було не піддаватися на провокації та не показувати своєї розгубленості. Я відчувала, як сили залишають мене, але розуміла, що якщо покажу слабкість, вони не сприймуть мене навсправжки. Хоча перед ними треба стримуватися і не плакати.

Коли день нарешті закінчився, я була вичавлена, як лимон. Вийшовши з особняка, я навіть не озирнулася, просто хотіла дістатись додому. Дорога здавалася нескінченною, і з кожним кроком втома ставала все сильнішою. Ноги ледве пересувалися, а думки плутались у голові. Як тільки я перетнула поріг свого будинку, сили остаточно покинули мене.

Я мовчки пройшла повз сім'ю, ледь помітивши їхні здивовані погляди, і, не сказавши жодного слова, попрямувала до своєї кімнати. Дійшовши до ліжка я звалилася на нього, не роздягаючись. Останньою думкою перед тим, як заснути, було те, що попереду на мене чекає ще багато таких днів, і треба якось навчитися справлятися з цим.

Сон накрив мене, тільки-но моя голова торкнулася подушки. Так само швидко настав час для мого пробудження, після чого все пішло по колу. Новий день починався з тими ж думками, тривогами та неясностями. Я знову вирушила в особняк, знаючи, що попереду на мене чекають ті ж випробування, той же нескінченний танець між обов'язками та необхідністю справлятися з магією дітей. Щоранку я прокидалася з почуттям, що знову вступаю в це замкнене коло, і щоразу намагалася переконати себе, що сьогодні я впораюся краще.

Одного ранку, коли я, як завжди, поспішала на роботу, мій погляд випадково впав на екран телефону. Я помітила дату і раптово усвідомила, що три тижні вже пролетіли, як за мить. Серце завмерло, коли я зрозуміла, що наш тимчасовий контракт незабаром закінчиться, а містер Дрейк так і не говорив зі мною на тему його продовження.