Няня для дракончиків. Мільярдерів приборкувати не вмію!

Розділ перший

 

Молодим спеціалістам, які ще не знайшли своїх роботодавців

– Тобто ви людина? – запитала директора сьомої школи, в якій я проходила співбесіду.

– Т-так, – тихо і невпевнено відповіла, вже знаючи, чим закінчитися ця розмова. Можна було б спробувати збрехати, але ксерокопію мого паспорта зараз в руках цієї суворої жінки.

– І тільки-тільки закінчили університет? Досвіду у вас немає?

– Так, я отримала диплом із відзнакою. А також у теці є мої грамоти за наукові роботи, грамоти за призові місця в різноманітних наукових конкурсах та характеристики з практик, які я проходила.

– І ви хочете працювати у нас…

– За своєю спеціальністю. Вчителем початкових класів.

– І досвіду роботи у вас немає? – знов повторила питання немолода жіночка сурової зовнішності.

– Я пройшла близько восьми практик у школі, дві з яких психологічні. Психологія людей та звіроморфів.

– Ось як… Мені шкода це говорити, але…

– Через відсутність досвіду ви не можете мене взяти… Що ж, дякую за те, що приділили мені увагу, я піду.

– Зачекайте! У нас є інша вакансія, на яку ми можемо взяти вас!

– Правда? – несподівана пропозиція директорки стала для мене промінцем надії на порятунок.

– Так. У нас якраз звільнилася одна прибиральниця і…

– Дякую, до побачення! Усього хорошого, – прихильно посміхнулася жінці, видираючи з рук мою теку з документами.

Загалом, це було очікувано. Я чистокровна людина, в роді якої ніколи не було жодного звіроморфа. І це дивно для світу, де всім заправляють люди-звірі. Якби в мене була хоч крапля звіриної крові, моє життя було б набагато легшим: і в плані навчання, і в плані вступу до ВНЗ, і в соціальному житті, і в роботі… Але, на жаль, мої предки хотіли зберегти чистоту крові й тепер майже всі члени моєї сім'ї або безробітні, або неофіційно працюють за дуже малу зарплатню. Кілька століть тому з цим було набагато легше, але з часом раса людей і звіроморфів почала все частіше переплітатися, магія – розвиватися та поєднуватися з технологіями, а кількість чистокровних людей зменшиться до п'яти відсотків від усього населення планети.

– Твою ж за ногу! - вилаялася, штовхнувши сміттєвий бак біля виходу зі школи. – «Зараз дефіцит кадрів, після випуску ви легко знайдете собі роботу навіть бувши людиною», «Ви молодець, Камеліє Муран, от би й звіроморфи в нашому університеті були б такими ж як ви», «У вас хороше майбутнє, Камеліє, і навіть ваше походження не стане перепоною для кар'єрного зростання». Ага, тож усі старання йдуть дракону під хвіст!

Закинувши голову і намагаючись не розплакатися, я дивилася прямо в небо, спостерігаючи, як рухаються хмари. Такі мирні, спокійні та заспокійливі. Шкода, що я людина, а не хмара. В них життя набагато легше: просто плисти небом та дощити в разі необхідності. Але все ж таки не я ж обирала, ким мені народитися! І скільки зусиль я доклала, щоб досягти того, що маю. Людині й в університет вступити практично нереально, але в мене це вийшло без жодних грошей та зв'язків. У мене, людини, вийшло це зробити своїми знаннями! А скільки я зубрила і не спала для цього? Скільки я намагалася, вступивши до університету? Скільки принижувалась вислухала і скільки терпіла знущань? Скільки мовчала, навіть якщо була не згодна і вислуховувала повну нісенітницю? І що ж тепер? Я вже не знаю, куди йти та де шукати роботу. Варіантів, звичайно, ще багато, але ймовірність того, що мене візьмуть, дуже маленька, скажу так, щоб не засмучуватися словосполученням «дорівнює нулю».

Трохи упокоривши свої емоції, опустила голову і до неймовірного вдало побачила оголошення. Яскраве, велике, помітне…

«Дракон-мільярдер шукає няню для двійнят. Зарплата висока, наявність педагогічної освіти вітається. Розглядаються резюме навіть від людей!»

Саме рядок про людей найбільше зацікавив, тому я й не відразу звернула увагу на інше. Хто в оголошеннях про пошук працівників пише щось на кшталт «мільярдер шукає»? Ще й зарплата «висока», а не «договірна» або «відповідна». Коротше, сто відсотків якийсь розводняк… Але все ж таки номер собі я про всяк випадок записала.

Поправивши сумку на плечі, я попрямувала додому, намагаючись не зациклюватися на невдалій співбесіді. Серпневе сонце м'яко торкалося шкіри, і шум міста ніби намагався заспокоїти та втішити своєю теплотою та розміреним ритмом.

На вулицях панувало пожвавлення: навколо мене свої справи робили звіролюди, хтось майже повністю в людській подобі, а хтось із явними звіриними рисами. У одного перехожого я помітила довгі вовчі вуха, в іншого – пухнастий хвіст, що виглядає з-під плаща. Особливо розчулювали діти, які насилу утримували свою людську форму. Проте їм на це не вистачало сил, тому вони стрибали між людською та формою маленьких кошенят, цуценят та лисичок. Вони весело бігали навколо батьків, іноді хапаючись за їхні руки.

Коли я йшла повз кафе, то помітила двох жінок з довгими лисячими хвостами, які, нахилившись одна до одної, жваво обговорювали щось за філіжанками кави. У повітрі лунали запахи свіжої випічки та ароматного чаю, які змішувалися з легким вітерцем, що приносив із собою солодкуватий аромат квітучих дерев.

Я сповільнила кроки біля книжкової крамниці, де на одній з вітрин були виставлені книги з педагогіки та психології. Ці теми завжди мене цікавили, і, якби не останні події, я б із задоволенням зайшла всередину, щоб подивитися новинки. Як-не-як, педагогіка як і будь-яка інша наука, не стоїть на місці та постійно розвивається. Завжди цікаво почитати про якийсь новий інноваційний підхід чи метод, десь просто прочитати про дитячу психологію та взяти собі на замітку якийсь новий факт. Є у мене хобі – спостерігати за людьми та звіряти, звіряючи їх поведінку з прочитаною інформацією, щоб зрозуміти: чи справді слова автора книги або статті правдиві. Але зараз книжки нагадували, як мої мрії про кар'єру педагога знову зіткнулися з реальністю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше