Розділ другий

Ранок наступного дня видався ясним та теплим. Я прокинулася рано, відчуваючи водночас і хвилювання, і страх. Вибрала своє найкраще вбрання – скромну, але акуратну сукню, яка виглядала гідно та професійно. Прискіпливо оглянула себе в дзеркалі, прибрала волосся в акуратний пучок, і лише тоді відчула себе готовою до майбутньої співбесіди.

Коли я вийшла з дому, сонце вже дещо піднялося над обрієм, освітлюючи вулиці золотистим ранковим світлом. Шлях до потрібного району зайняв у мене трохи часу, і невдовзі я опинилася на вулиці багатого приміського кварталу. Будинки тут були великі, кожен з величезним садом і високими парканами, що закривали все від сторонніх очей. Нарешті я підійшла до воріт, за якими підносився величний особняк, вказаний на адресі.

Я зупинилася перед масивною кованою брамою, відчувши, як легке тремтіння знову охоплює мене. Це було більш схоже на палац, ніж на простий будинок. Глибоко зітхнувши, я натиснула кнопку дзвінка, розташовану збоку від воріт.

Гудок, потім коротка пауза, і голос з інтеркому пролунав майже одразу.

– Доброго ранку, міс Камелія. На вас чекають. Будь ласка, заходьте, – пролунав знайомий голос дворецького Альберта.

Ворота безшумно відчинилися, і я повільно пішла викладеною каменем доріжкою, що веде до головного входу. Сад, через який я проходила, був розкішним: квітучі клумби, акуратно підстрижені кущі, фонтан із кришталево чистою водою, що відбиває сонце. Все це справляло враження багатства та затишку одночасно.

Коли я підійшла до дверей, мене зустрів сам Альберт – високий, стрункий чоловік із сивим волоссям та шляхетними рисами обличчя. Він був одягнений в ідеально випрасований костюм, який підкреслював його статус.

– Доброго ранку, міс Камелія, – привітав він мене з легким поклоном. – Прошу вас, проходьте.

Я кивнула і пішла за ним в особняк. Усередині будинок був ще більш винятковий, ніж зовні: мармурові підлоги, величезні люстри, картини на стінах – все говорило про бездоганний смак та величезні кошти власника приватної території. Альберт провів мене через просторий хол до одного з кабінетів.

– Містер Дрейк прийде до вас за кілька хвилин. Будь ласка, сідайте, – Альберт показав на м'яке крісло біля великого вікна.

Я сіла, намагаючись не видати свого хвилювання. Очікування здавалося вічністю, хоча минуло лише кілька хвилин. Раптом двері відчинилися, і в кімнату увійшов високий чоловік, у якому легко можна було розпізнати дракона: є у них така відмінна риса у зовнішності як великі золоті очі та гострі й грубі риси обличчя. Але якщо говорити більше за відчуттями, очі були проникливими, а погляд холодним, але ввічливим. Втім, як і у всіх драконів, про яких я чула. Їх у світі не так вже й багато, але всі вони багаті й побачити їх хоч раз наживо – вже нереальне везіння.

– Доброго ранку, міс Камеліє, – сказав він, сідаючи за великий дерев'яний стіл. – Мене звуть Дрейк Арум. Пропоную вам почати з розповіді про себе.

Я глибоко зітхнула і почала розповідати про свою освіту, згадавши успіхи в університеті та своє бажання вчитися. Я чесно зізналася, що у мене немає досвіду роботи як няньки або вчителя, але підкреслила свою готовність швидко навчатися і працювати на совість.

Містер Дрейк уважно слухав, іноді ставив запитання. Його обличчя лишалося нерухомим, і я не могла зрозуміти, що він думає.

– Розумію, – нарешті промовив він, коли я закінчила. – У вас є певні якості, які цікавлять мене. Але, як ви розумієте, робота з дітьми – це не лише відповідальність, а й небезпека, особливо коли йдеться про дітей із такими особливими здібностями, як у моїх. Ви впевнені, що готові до цього? Як ви оцінюєте свою стресостійкість та фізичні можливості?

– Що? Стресостійкість? Фізичні можливості? – розгубилася я від його питань.

– Саме так, – його очі блиснули неприхованим інтересом, і в куточках губ з'явилася легка, майже непомітна посмішка. – Робота з моїми дітьми потребує не лише педагогічних знань. Вони в мене... особливі. У них багато енергії, іноді неконтрольованої, і вам доведеться бути готовою до несподіванок. Питання про стресостійкість і фізичну підготовку тут цілком доречні, адже навіть досвідчені звіролюди-педагоги з тридцятирічним досвідом роботи не витримували більше кількох днів.

Я відчула, як холодок пробіг спиною. Що це за діти, якщо для роботи з ними потрібні такі риси? Та й щоби з ними не справлялися навіть звіролюди... Але, попри тривогу, я вирішила не показувати слабкість.

– Я розумію, – відповіла я, намагаючись говорити впевнено. – Я не можу похвалитися значними фізичними навичками, але я весела, енергійна та готова тренуватися й покращувати свою фізичну форму, якщо це необхідно. Щодо стресостійкості… – я зробила паузу, згадуючи всі ті складні моменти, через які пройшла під час практики в університеті та у пошуках роботи. – Вона потрібна всім педагогам, тому думаю, що зможу впоратися. Я звикла до труднощів та готова працювати у складних умовах за відповідну плату.

⧫!Не повторюйте помилок Камелії та заздалегідь обговорюйте з роботодавцем зарплату, особливо якщо влаштовуєтеся на роботу до приватної особи або підприємця, дізнавайтеся щодо офіційного працевлаштування та сплати податків. Якби це не було вигаданою історією, все могло б обернутися не найкращим чином. Запитувати про зарплату – нормально, і ви маєте на це право!⧫

Містер Дрейк знову глянув на мене, його золоті очі здавались ще більш проникливими. Я вже подумала, що його збентежила та сама “відповідна плата”, адже люди зазвичай готові працювати за копійки, аби їм дали роботу.

– Добре, – сказав він після короткої паузи. – Сьогодні ви проведете час із дітьми. Це буде ваше перше випробування. Якщо ви можете витримати, ми обговоримо подальші кроки.

Я кивнула, намагаючись не видати хвилювання, що охопило мене. Це був не просто виклик – це був стрибок у невідомість, і я не знала, що чекає на мене за цими дверима. Але відступати було запізно. Альберт, дворецький, провів мене довгими коридорами, і незабаром ми зупинилися перед дверима, що вели до дитячої.