Розділ 18

Наступного ранку мені телефонує Надя. Спочатку думаю, що це Артур, тому що номер його, але чую голос дівчинки – і настрій миттєво підстрибує до небес. 

Ми розмовляємо хвилин десять. Переважно Надя розповідає про те, як проводить свій час, а я слухаю та усміхаюсь як ідіотка. Просто ловлю себе на думці, що вона неймовірна дитина. Щира, відкрита, добра. 

Після розмови з Надею хороший настрій на весь день гарантований, тому вирішую приготувати щось смачненьке. Продуктів повний холодильник, тому треба якось їх використовувати. 

Нога практично не турбує, якщо на неї не ставати. Так і стрибаю по кухні й підспівую пісням, що лунають з динаміка телефону. 

День минає, на диво, швидко, і після того, як посуд вимитий, а кухня прибрана, вирішую сходити в душ. Телефон залишаю на зарядці й спокійнісінько займаюсь своїми справами. Та коли залишаю душову кабінку та обмотуюсь рушником, чую, як у двері хтось дзвонить. 

Від здивування навіть забуваю, що було б правильно спочатку одягнутися. Стрибаю на одній нозі в коридор і при цьому намагаюсь тримати на собі рушника. Ніхто, крім Каті, не знає, що я вдома, отже, це тільки вона може бути. Тільки от від нетерпіння сестра так сильно гримає у двері, що ті ось-ось злетять з петель. 

– Та відчиняю я! – кричу і тягну на себе двері. Відкриваю рота, щоб нагримати на сестру, але так і завмираю, тому що на порозі бачу зовсім не її… – Ой! 

– Я телефонував, а ти не відповідала, – Артур повільно розглядає мої голі ноги та піднімає погляд до грудей. Бачу, як він ковтає слину, і наші погляди зустрічаються. 

– Я в душі була, – кажу збентежено і зовсім забуваю, що було б правильно запросити його у квартиру. – Ти проходь.

Відступаю вбік і намагаюсь заспокоїтися. Не хочу думати про те, як зараз виглядаю. Я ж практично гола перед ним…

Артур переступає поріг, зачиняє двері і його погляд зупиняється на моїх губах. Я ж стою як ідіотка і не знаю, що варто робити чи говорити. Просто у таких ситуаціях я ще не була. 

– Мені треба одягнутись, – кажу і відступаю, але забуваю про хвору ногу. Біль проноситься кінцівкою, і я починаю падати. Добре, що Артур діє миттєво. Він хапає мене за руку, а рушник… падає до наших ніг! – Ой!

Не вигадую нічого кращого, як заплющити очі. Чомусь зараз мені здається, що якщо я нічого не буду бачити, то й Артур не побачить. Знаю, ідіотська думка, але в такій неоднозначній ситуації яка вже є. 

– Ти можеш відвернутися? – прошу і чекаю на відповідь Артура.

– Звісно, – відповідає, а я впевнено розплющую очі та розумію, що Артур мене надурив. – Що ти…

Він не дає мені договорити. Просто цілує так, що земля тікає з-під ніг, і я хапаюсь за його плечі з останніх сил. Мабуть, я сплю і сон цей прекрасний, тому що Артур такий ніжний і неймовірно сексуальний. 

Не розумію, в який момент на землю падає його піджак, а за ним і сорочка. До тями повертаюсь лише тоді, коли він піднімає мене на руки та несе в кімнату. Поцілунки не закінчуються, навпаки, набирають обертів. 

Я не буду його зупиняти. Нізащо цього не зроблю. 

Я впевнена, що й сам Артур не хоче зупинятися. Якщо він сам це розпочав, отже, хоче цього не менше, ніж я. 

Я засинаю в його обіймах втомлена, але щаслива. Слухаю рівномірне дихання чоловіка і досі не можу повірити у те, що ми це зробили. Цікаво, як зранку буде поводитись Артур. Все-таки я няня його доньки й те, що сталося, може як допомогти нам скріпити стосунки, так і зруйнувати все. Саме цього я і боюсь. 

Залишилось дочекатися світанку, щоб зрозуміти… 

Прокидаюсь раніше за Артура. Довго лежу в його обіймах і не знаю, що робити далі. Мені ніяково, навіть не зважаючи на те, що ми робили цієї ночі. Вирішую піти на кухню і приготувати сніданок, але, коли намагаюсь забрати його руку, Артур ще міцніше пригортає мене до себе.

– Куди зібралася? – хрипло шепоче біля вуха, а у мене від тембру його голосу мурашки оживають. 

– Хотіла сніданок приготувати, – кажу і завмираю. Та коли Артур цілує в плече, розумію, що він не буде мене відштовхувати. Навпаки, розвертає до себе обличчям, і я бачу його очі, які, своєю чергою, розглядають мене. 

– Сніданок зачекає, – лукаво усміхається і накриває мої уста своїми. Поцілунок відносить мене кудись за межі реальності, і на цьому нічого не закінчується. 

Я бачу Артура зовсім іншим і, здається, закохуюсь у нього ще сильніше…

– Підемо разом у душ? – питає, коли я, щаслива, знову лягаю до нього на плече. 

– Не впевнена, що моя кабінка розрахована на двох, – хмикаю. 

– Це нічого. Чим менше місця, тим краще, – усміхається Артур. 

Я просто не можу йому відмовити, особливо тоді, коли в душ він несе мене на руках. Цей ранок точно перевершив усі мої сподівання, але в глибині душі є страх, що все це ненадовго.

Поки Артур одягається, я готую нам сніданок. Сама лише в рушнику, але тепер сорому практично не відчуваю. Артур і так все бачив. 

– Смачно пахне, – він з'являється у мене за спиною, цілує в шию, а тоді сідає за стіл.