Розділ 17

Додому їдемо мовчки. На щастя, Артур більше не намагається мене збентежити та концентрує всю увагу на дорозі. А от я не можу думати ні про що, крім нього. Мабуть, це таке божевілля, адже я не маю права закохуватися у цього чоловіка. Не маю, але… 

Поглядаю на його руки, що тримають кермо, на гарний профіль, і відчуваю, як серце починає битися частіше. Це поганий знак. Дуже поганий. 

Артур знову  допомагає мені потрапити в кімнату і, побажавши спокійної ночі, йде. Ну а я ніяк не можу заснути. Після знеболювального нога більше мене не турбує, зате турбує серце. 

Оскільки заснути не вдається, збираю свої речі в сумку, щоб зранку поїхати додому. Добре Артур з відпусткою вигадав. Мені необхідно відпочити. В першу чергу від нього. 

Наступного ранку на сніданок спускаюсь сама. Надя вже тут, а коли бачить мене, біжить назустріч і міцно обіймає. 

– Тато сказав, що відпустив тебе на кілька днів, – випалює. – Можна мені з тобою?

– Ем… – піднімаю розгублений погляд на Артура і чекаю його слів. Не хочу засмучувати Надю, але їй зі мною не можна. 

– Катя скоро до нас повернеться, – говорить чоловік. – Відпочине, підлікує ногу і повернеться. Ти навіть засумувати не встигнеш. 

– Пообіцяй, що повернешся! – випалює дівчинка, поставивши руки на боки. – Якщо не пообіцяєш, а тебе не відпущу!

– Обіцяю! – кажу впевнено і торкаюсь долонею її волосся. – Твій тато має рацію. Ти навіть скучити не встигнеш. 

Я знаю, що Наді важко мене відпускати, але вона зможе. Нічого страшного не станеться, якщо мене не буде кілька днів. 

Після сніданку Давид йде у мою кімнату за сумкою з речами, а я міцно обіймаю і цілую Надійку, яка ось-ось плакати буде. Хто б міг подумати, що вона так сильно до мене прив’язалася. Не хочу навіть уявляти, що колись настане момент, коли мені доведеться залишити її назавжди. 

– Ходімо? – питає Давид, коли відпускаю Надю. 

– Так, йду, – витираю сльози, які виступають на очах, і бачу перед собою Артура. Він подає мені білий конверт і чекає, коли я його візьму. – Що це? 

Беру його в руку, але відкрити не наважуюсь.

– Твоя зарплата, – відповідає. – Тобі ж потрібні гроші, хіба ні?

– Дякую, – не дивлячись, скільки там кидаю конверт у сумку і розвертаюсь, щоб дострибати до виходу, але несподівано Артур огортає мою талію своєю рукою і просить спертися на нього. Так і йдемо до автомобіля. 

Чесно кажучи, мені зовсім не віриться, що кілька днів я не буду бачити Надю і її тата. Лише зараз розумію, що не лише Надя звикла до мене. Я до неї також. І не лише до неї…

Кажу адресу Давиду і махаю на прощання Наді. Залишаємо двір – і так важко на душі стає. Я думала, що буду радіти цій відпустці, але радості не відчуваю. Зовсім.

– Якщо щось буде потрібно, можеш мене набрати, – Давид передає мені візитку зі своїм номером телефону. – Я приїду. 

– Добре, – ховаю клаптик паперу в сумку, хоча і не планую нікому телефонувати. Не тільки мені варто відпочити від цієї родини. Їм від мене також. 

Давид заносить сумку в мою квартиру і, попрощавшись, йде. Я ж відчиняю вікна, тому що всередині дуже задушливо, і готую собі каву. Поки вона холоне, знову набираю номер Каті й дуже сподіваюся, що вона відповість. 

– Алло! – чую веселий голос сестри.

– Ну нарешті! – випалюю. – Куди ти зникла?! 

– Справи були, – відповідає Катя. – А що таке? Тільки не говори, що тебе звільнили!

– Не звільнили, – бурчу. – Я вдома. Корсаков дав мені кілька днів на відпочинок.

– Тобто? – дивується Катя. – Навіщо тобі відпочинок? Сталося щось?

– Сталося. Я ногу розтягнула, – відповідаю.

– Ого! То чого ж ти одразу не сказала?! – невдоволено кричить. – Скоро приїду! Чекай!

Сестра першою кидає слухавку, а я не до кінця вірю, що вона приїде. Ні, Катя хороша сестра, але свої інтереси завжди ставить вище моїх. Так сталося і цього разу.

Не минає години, як у двері дзвонять. Стрибаю в коридор і встигаю тільки відчинити двері, як сестра міцно мене обіймає. Таке відчуття, наче ми рік не бачилися, хоча минуло не так багато часу. 

– І як це ти поранилась? Виробнича травма? – питає, коли проходимо на кухню і Катя дістає з пакета тортик. 

– У тебе є трохи часу? Буду з самого початку розповідати, – кажу і знову вмикаю чайник. 

– Заради такого всі справи відкладу! – заявляє Катя і кладе на тарілку великий шматок торта. 

Ну а я розпочинаю свою розповідь. Дуже хочу, щоб Катя допомогла мені розібратися, що робити далі. Зрозуміло, що тепер не буде так просто помінятися місцями. Артур одразу зрозуміє, що це не я. Як не крути, ми з Катею дуже різні. 

– Я шокована, – хмикає Катя, коли закінчую. – З усього. 

– А що мені говорити? – зітхаю. – Я в розгубленості.

– Чого? – дивується сестра. – Як на мене, то Корсаков щось до тебе відчуває. Навіть якщо порівняти його з тим типом на початку розповіді та зараз – це наче дві різні людини.