Розділ 9

– Приглянеш за Надею? Мені у вбиральню треба, – в одну мить з'являється сильне бажання зникнути кудись, щоб Макс мене не бачив. У нього завжди була чудова інтуїція і нас з Катею він розрізняв без проблем. 

– Так, звісно, – Давид навіть не здогадується, від чого я тікаю, і це добре. Не можна, щоб він дізнався правду, тоді у нас з Катею будуть великі проблеми. 

Швидко залишаю зал і йду в коридор. Там нікого немає, у вбиральні, на щастя, також. Мию руки холодною водою і кілька хвилин просто стою, розглядаючи своє відображення. Зовні ми з Катею абсолютно однакові. Різниця лише в тому, що вона одягається більш розкуто та любить яскраві образи. Я ж прихильниця зручного та простого в користуванні одягу. 

Залишаю вбиральню в той момент, коли розумію, що скоро Давид з Надею підуть мене шукати. Але тільки-но виходжу в коридор, бачу там Макса – і всередині щось обривається. 

– Яка зустріч, Дашо! – заявляє і наступає на мене. – Не знав, що ти нянькою працюєш. Сістер затягла тебе у свою секту? 

– Не мели дурниць, – ціджу. – Я також не знала, що у тебе є донька і, мабуть, дружина. Гарно було жити на два фронти? 

– Тільки спробуй щось їй сказати! – Макс миттєво вибухає і дуже сильно хапає мене за руку вище ліктя. Так сильно стискає, що сльози на очах виступають. 

– Здався ти мені! – ціджу. – Я не збираюсь розбивати чужу родину, тому відпусти! 

Макс доволі сильно відштовхує мене від себе і швидко йде геть, а я залишаюсь стояти посеред коридору і відчуваю, що ось-ось розплачусь. Сама не розумію, чому мене так накрило. Все ж наче добре було. Подумаєш, зраджував. Ми ж не разом більше… 

– Катю, що сталося? – бачу, як до мене швидко наближається Надя, а за нею Давид. Останній розглядає мене прискіпливо, наче намагається зрозуміти, що сталося. – Куди ти пропала? 

– Пробач, сонечко! По телефону говорила, – швидко змахую сльози з очей і присідаю поруч з нею навшпиньки. – Може, поїдемо вже? Щось у мене голова болить.

– Звісно! – киває дівчинка, а я не можу стримати усмішки. Все-таки вона дуже хороша. 

Дорогою додому Надя засинає у мене на колінах. Я ж погладжую її волосся і дивлюсь у вікно. Сама себе накручую, адже нічого поганого не сталося. Ну зустріла я Макса, і що з того? Дізналася правду. Неприємну, але яка вже є. 

Мабуть, найбільше мене гнітить навіть не він, а власна ситуація, у яку я сама себе загнала. Рано чи пізно будь-яка брехня вийде на поверхню. І мені доведеться за неї платити. Я не хочу розчаровувати Надю чи її тата. Вони хороші люди, хоча й дивні трохи. 

Мабуть, таки варто ще раз набрати Катю і попросити приїхати. Це вона має їхати на те свято, а не я. Так буде правильно. 

Коли Давид заносить Надю у кімнату, я вкриваю її пледом, і ми разом виходимо в коридор. Водій вже доставив мої покупки у кімнату, і дівчинки також. 

– З тобою все добре? – питає Давид, уважно мене розглядаючи. 

– Все добре, – стримано відповідаю. – Голова після шопінгу розболілася. Треба трохи відпочити. 

– А це що? – Давид, не питаючи дозволу, торкається своїми пальцями мого ліктя і похмуро розглядає червоні сліди від пальців Макса.

– Вдарилась, напевно, – руку висмикую і закриваю почервоніння долонею іншої руки. 

– Ти серйозно? Там залишились сліди від пальців! – злиться Давид. 

– Послухай! Це не твоя справа! – не хочу підвищувати голос, але роблю це. Я не думала, що Давид помітить наслідки зустрічі з Максом. Тепер мені соромно і неприємно від себе самої. – Я піду до себе!

На щастя, Давид не наздоганяє мене. Тільки-но зачиняю двері, притуляюсь до них спиною. Клятий Макс! І чому ми зустрілися саме сьогодні?

Сідаю на край ліжка і кілька разів глибоко вдихаю та видихаю. Розумію, що треба відпочити, поки Надя спить, і байдуже, що у мене, взагалі-то, робочий день. 

Не знаю, скільки часу триває мій сон, але прокидаюсь різко й одразу ж сідаю. Кілька разів кліпаю очима, щоб сфокусувати погляд, а тоді бачу в кріслі біля вікна Артура.

Він не зводить з мене погляду і виглядає злим. Ну ось, здається, нашому перемир'ю настав кінець.

– Пробач, я заснула, – намагаюсь пригладити волосся і одразу ж встаю. – Щось втомилась після шопінгу. 

– Що це? – Артур також підводиться на ноги і киває на мою руку. Там, де було почервоніння, з'явилися синці, і виглядає все це не дуже гарно. 

Не розумію тільки, чого Артура хвилюють мої синці. І Давид хороший, все йому доніс. Невже Корсаков вкотре спробує мене звільнити? Мабуть, вигадав собі, що я проблемна і його доньці може бути небезпечно поруч зі мною. 

– Я не зобов'язана перед тобою звітувати, – кажу стримано. – Не хвилюйся. Наді поруч зі мною нічого не загрожує. 

– Та до чого тут Надя? – гиркає, а я здригаюсь від несподіванки. – Я за тебе хвилююсь, а ти не хочеш нічого пояснювати! 

– За мене? – розгублено перепитую. – Навіщо? 

Я справді не розумію… Спочатку Давид намагався вибити з мене правду, тепер Артур. Та чого вони до мене причепилися?