Розділ 8

Поки у Наді заняття, я перебираю свої речі та розумію, що нічого нормального там немає. На весілля треба одягнутись пристойно, а в що? Розумію, що треба їхати в місто і штурмувати магазини. Не знаю тільки, чи Артур дозволить. Все-таки я його не попередила заздалегідь. 

Вирішую спочатку з Давидом про це поговорити. Він може набрати Артура і запитати, чи можна мені залишити Надю на кілька годин. 

– Щось сталося? – питає Давид, коли знаходжу його на задньому дворі. Він здивовано мене розглядає, а я намагаюсь зібрати слова в одне ціле, щоб пояснити своє бажання. 

– Мені треба поїхати в місто, а я Артура не попередила, – кажу. – Можеш запитати у нього, чи можна мені залишити Надю на деякий час?

– Звісно, – Давид дістає з кишені піджака телефон і набирає номер свого боса. Завмираю, поки він чекає на відповідь, і боюсь, що Корсаков відмовить мені. – Артуре, тут така справа… Катя хоче щось у тебе запитати.

Давид передає мені слухавку, а я розгублено на неї витріщаюсь. Оце так підстава!  Я-то думала, що начальник охорони все сам пояснить, а тепер це маю робити я. 

Беру телефон і невпевнено прикладаю до вуха. Як на зло, у голові жодної нормальної думки. Не знаю як бути та що говорити.

– Катю, ти так і будеш мовчати? У мене, взагалі-то, нарада, – голос Артура звучить спокійно, але мені все одно соромно стає. 

– Ой, пробач! – випалюю. – Я хотіла запитати, чи можна мені поїхати в місто. Треба купити сукню і деякі інші речі на весілля твого брата. 

– Без проблем, – Артур погоджується якось занадто швидко. – Тільки Надю з собою візьми. Їй також потрібна нова сукня. 

– Дякую! – випалюю радісно. Чесно кажучи, все минуло навіть краще, ніж я думала. Надя буде щасливою.

– Тільки не зводь погляду з моєї доньки та тримайся поруч з Давидом. Добре? – дає чергові настанови.

– Звісно! Усе буде добре. Не хвилюйся, – кажу абсолютно впевнено. 

– Дуже хочу тобі вірити, – Артур першим закінчує виклик, а я повертаю телефон Давиду. 

– Артур дозволив. Через пів години у Наді закінчується заняття, тоді й поїдемо, – кажу. Чоловік на мої слова тільки головою киває, і я одразу ж прямую в будинок. 

Вже не терпиться розповісти Наді чудову новину. Впевнена, вона буде щасливою. Можливо, крім магазинів ми ще в дитяче кафе зможемо зайти. 

Одягаю джинси та футболку, щоб було зручно, а волосся збираю у хвіст. На вулиці шалена спека, тому зовсім не хочеться запаритись. Коли від Наді йде викладачка, я одразу ж прямую у кімнату дівчинки. Вона обережно збирає кольорові олівці в пенал і здається такою зосередженою. 

– Як минуло заняття? – питаю, сідаючи поруч.

– Нормально, – відповідає. – А ти чому така щаслива?

Надя уважно мене розглядає і не може второпати, чого це я так радію. 

– Твій тато дозволив нам поїхати в місто. Треба купити дещо з речей, можливо, навіть прогулятись вийде, – пояснюю. 

– Ура! – Надя радісно стрибає на місці, а тоді міцно обіймає мене за шию. – Дякую, Катю! Ти така хороша!

– А я тут до чого? – дивуюсь.

– Тато ніколи б не відпустив мене з іншими нянями, а з тобою відпускає, – відповідає. – Він також бачить, що ти дуже хороша. 

Так невчасно згадую про те, що не така вже я і хороша, як думають усі. Назвалась чужим ім'ям, без досвіду та відповідної освіти доглядаю за дівчинкою. Якби Артур дізнався цю мою “маленьку” таємницю, було б мені несолодко. 

Дорога в місто займає хвилин сорок. Весь цей час Надя радісно поглядає у вікно, а я дивлюсь перед собою і думаю над тим, що мені робити далі. З одного боку, я розумію, що все це заходить надто далеко, а з іншого… мені подобається Надя. Навіть Артур не так сильно бісить, як спочатку. Навпаки, поруч з ним я якось дивно почуваюсь. 

Розуміння того, що в один момент все це закінчиться, неабияк мене лякає. Катя в будь-який момент може повернутися, і мені доведеться піти… 

Від подібних думок клубок стає у горлі. Мабуть, не варто так сильно прив'язуватися до цієї дівчинки. До її батька… Але ж якби це було так просто… Я вже прив’язалась і тепер не розумію, як бути далі.

Та всі погані думки відходять на другий план, коли ми з Надею заходимо у торговий центр. Давид постійно поруч, контролює ситуацію, а ми одразу йдемо у відділ з дитячим одягом. 

Надя, як справжня дівчинка, обирає багато усього. Тут і футболки, джинси, спіднички й кілька пар взуття. Що б вона не приміряла, все їй пасує. Не знаю тільки, чи можна все це купувати, адже на цю тему ми з Артуром не говорили. 

– Бери все, що треба. У мене картка Артура, – говорить Давид, а Надя радісно плескає в долоні. 

В результаті з магазину ми виходимо з кількома місткими пакетами та щасливою до невпізнання Надійкою. 

Далі за курсом магазин жіночого одягу. Трохи бентежно шукати щось та приміряти, коли поруч Давид, але іншого виходу немає. Спочатку обираю кілька футболок і дві пари джинсів, тоді ще спідницю та шорти. Залишається тільки сукня, і тут я остаточно гублюсь. 

От була б тут Катька, одразу знайшла б мені найкращий варіант, а я завжди гублюсь, коли треба щось обирати.