Розділ 3

Кабінет мого можливого роботодавця великий, але, як на мене, занадто темний. Все якось сумно, куди не глянь.

Артур займає місце в центрі столу, де він зазвичай працює. Мені так здається, тому що дуже багато різних паперів і планів будівель перед ним. 

– Так і будеш стояти? – питає невдоволено, розглядаючи мене. Сідаю у крісло навпроти та чекаю його наступних слів. – Скажу, як є – ти мені не подобаєшся. Взагалі не розумію, як така невихована особа може працювати з дітьми. 

– Ти також манерами не виділяєшся, – миттєво вмикається мій самозахист. 

– Взагалі-то, я твій роботодавець, а ти звертаєшся до мене як до друга свого, – злиться Корсаков.

– Не треба мені такого друга! – випалюю і знову замовкаю. Щось зовсім не в'яжеться наша розмова. Я розумію, що не зможу тримати язика за зубами поряд з цим чоловіком. Він мене дратує, і має статися щось дуже серйозне, щоб я своє ставлення до нього змінила. – Послухай! Я, мабуть, краще піду. Ми обоє розуміємо, що не зможемо працювати разом. 

Встаю з крісла і встигаю зробити лише один крок до дверей. Питання, яке вилітає з рота цього чоловіка, змушує мене вкритись липким потом. 

– Ти готова піти, навіть не зважаючи на те, що доведеться сплатити штраф? 

– Який ще штраф? – розгублено на нього витріщаюся. 

– Ти серйозно зараз, чи дійсно нічого не розумієш? – хмуриться Артур. – Якщо ти сама відмовишся від роботи у моєму домі, будеш змушена платити штраф. Я бізнесмен, Катерино, і мій час коштує грошей. 

Розумію, що Катька нічого про цей штраф не говорила, і бажання придушити сестру накриває як штормова хвиля в океані. Тепер зрозуміло, чому вона так трималася за це місце. Якби не з'явилася сьогодні, виплата комісії впала б на її плечі. А так у повній дупі тепер я. 

– Про яку суму йдеться? – питаю стримано, хоча всередині все кипить від злості. 

– Двадцять тисяч гривень, – здається, Артур бачить, що я розгублена і збентежена, тому його настрій різко піднімається вгору. – Якщо не виплатиш гроші відразу – буде рости пеня. 

– Та досить уже! – бурчу і знову сідаю в крісло. – Я залишаюся!

– Не так швидко, Катерино! Ви мені не підходите, – заявляє Корсаков, а у мене починає закипати мозок. 

– І що тепер? Якщо я тобі не підходжу, то штраф ти платити будеш? – питаю з надією. 

– Ні, звісно ж, – фиркає. – Відбір няні був дуже серйозним. Твоя агенція запевнила мене, що ти професіонал. Але зараз я розчарований. Як думаєш, хто має платити за моє розчарування?

– У тебе що, все в грошах вимірюється? – ціджу роздратовано.

– Практично, – Артур почувається переможцем у цій ситуації та нахиляється вперед, щоб бути ближче до мене. – У тебе немає вибору, Катерино. Якщо хочеш працювати тут, тримай свій норов за сімома замками. І найголовніше – звертайся до мене на “ви”.

Як же мені кортить показати йому язика, але ці кляті двадцять тисяч… 

І що тепер робити? Якщо піду – доведеться сплатити штраф. Якщо залишусь – Артур в будь-який момент може мене прогнати й все одно доведеться платити. Виходить, мені доведеться стати милою тітонькою і кивати на всі його тупі заяви? Ще й “викати”, наче він цар і Бог! Здуріти можна. 

– Я приймаю твої… тобто ваші умови, – ціджу. 

– Похвально, – киває Корсаков і кладе поруч зі мною якийсь листок, на якому пише “Договір”. – Підпиши нашу угоду і можеш братись до роботи.

– Хіба всі підписи не ставились у моєму агентстві? – питаю, відчуваючи якусь підставу. 

– Це наш особистий договір, в якому ти даєш слово оберігати мою доньку, – заявляє Артур, а я вкотре заледве стримуюсь, щоб не фиркнути. Здається, у цього чоловіка реальні проблеми. Від чого я маю захищати Надю? Від падіння з дерев? 

– Їй що, загрожує небезпека? – питаю прямо.

– Усе може бути. У мене багато ворогів, – голос Корсакова стає схожим на сталь. Щось зовсім не подобається мені цей тон. – То ти підписуєш, чи ні? У мене не так багато часу, Катерино!

Знову він про свій час! Наче час це найважливіше у його житті. А як же Надя?

Розумію, що вибору у мене немає, тому ставлю свій підпис. Артур одразу ж забирає папірець, а я пізно згадую, що навіть не прочитала, під чим підписалась. Ну не ідіотка?! 

– Можеш йти до Наді, – Артур ховає договір у шухляду і знову концентрує погляд на мені. – Сподіваюсь, ти вивчила її графік і все, що необхідно знати. 

– Звісно! – киваю і знову встаю з крісла. – Я дуже відповідальна, щоб т… ви знали!

– Та невже? – здається, Артур зовсім мені не вірить. – Буде цікаво подивитись на твою роботу, Катерино!

Як же мене дратує, коли цей індик називає мене повним ім'ям… моєї сестри! 

Кабінет таки залишаю від гріха подалі. У мене зараз єдине бажання: спустити цього самозакоханого піжона з небес на землю! Та ким він себе вважає? Всі шляхи відступу мені перекрив! 

– Усе гаразд? – зацікавлено питає Давид, зустрівши мене у коридорі. 

– Прекрасно! – випалюю і згадую, що цей чоловік до моїх проблем немає жодного відношення. – Пробачте. Я… на нервах зараз.