Глава 17. Стас

Коли лікарка нарешті відкладає фонендоскоп і знімає окуляри, я відчуваю, як залізна хватка, що стискала мої легені останню годину, нарешті слабшає. Напруга в кабінеті спадає, залишаючи лише стійкий запах кварцу та антисептиків.

— Ну що ж, матусю, татусю, можете видихнути, — спокійно, з легкою посмішкою каже педіатр, роблячи якісь записи в медичній картці. — Нічого критичного. Це звичайна гостра респіраторна інфекція. Легені чисті, горло злегка червоне. Пропишемо жарознижувальні, рясне пиття — і за кілька днів дівчинка буде на ногах.

Рита судорожно видихає, притискаючи засинаючу Аню до своїх грудей. На її обличчі з'являється вираз такого безмежного полегшення, що мені на мить стає майже ніяково за свої ранкові звинувачення. Але вона не поспішає підводитися з кушетки.

— Лікарю, — тихим, стурбованим голосом звертається Рита, поправляючи вологі кучері доньки. — У неї насправді дуже часто буває закладений носик. Навіть без жодних симптомів застуди. Просто серед ночі починає важко дихати ротиком, слизова набрякає, а звичайні краплі вже майже не допомагають. Ми в місті обійшли кількох спеціалістів, але чіткого діагнозу нам так і не поставили.

Я роблю крок уперед, схрестивши руки на грудях. Ця інформація миттєво змушує мій аналітичний розум увімкнутися на повну потужність.

— Що може допомогти розв'язати цю проблему раз і назавжди? — втручаюся я, і мій голос звучить сухо та владно. — Найкращі клініки, препарати, європейські фахівці? Гроші не мають значення.

Лікарка уважно дивиться на мене, оцінюючи мій хоч і забруднений, але очевидно дорогий вигляд, і хитає головою.

— Тут питання не в дорогих ліках, татусю. У таких маленьких дітей це поширена проблема — гіперреактивність слизової оболонки носоглотки, схильність до хронічних набряків або початкова стадія аденоїдиту. Хімія тут лише зашкодить і викличе звикання. Найкраща профілактика і лікування в такому випадку — це радикальна зміна клімату. Ані критично необхідне морське повітря.

Вона повертається до робочого столу і продовжує, розписуючи медичні деталі неймовірно переконливо:

— Насичене йодом, бромом та морськими солями повітря діє як природний, м'який антисептик. Воно знімає набряк слизової без жодних судинозвужувальних крапель, зміцнює місцевий імунітет і очищає дихальні шляхи. М'який середземноморський клімат, де немає різких перепадів температур і сухого пилу — ось ваші найкращі ліки. Якщо у вас є фінансова можливість, вивезіть дитину на узбережжя. Хоча б на кілька місяців, а краще — на рік-два. Ви взагалі забудете, що таке закладений ніс і простуди.

Поки лікарка детально розписує Риті дозування жарознижувальних сиропів, у моїй голові з клацанням складається ідеальний, бездоганний пазл. Черговий подарунок долі, який я просто не маю права впустити.

Морське повітря. Середземноморський клімат.

Це ж ідеальний, залізобетонний привід, проти якого Рита не зможе виставити жодного свого провінційного гонору. Моя вілла в Лігурії стоїть прямо на узбережжі, оточена соснами та пальмами — там ідеальна концентрація цього бісового йоду. Рита може скільки завгодно ненавидіти мене, боятися моїх мільйонів чи мого поцілунку, але вона ніколи в житті не ризикне здоров'ям Ані. Якщо я правильно піднесу цю медичну рекомендацію, вона сама пакуватиме валізи до Італії, вважаючи, що робить це виключно заради порятунку доньки.

Я повільно відходжу до вікна, ховаючи хижу, задоволену посмішку. Моя вимушена капітуляція біля ставка, коли я вирішив не виривати дитину з її обіймів, була лише тимчасовим відступом. Маркезі ніколи не програють, вони просто змінюють стратегію.

Мій новий план набагато тонший і далекоглядніший. Я заманю їх на свою територію, в Італію, використовуючи лікування Ані як приманку. Вони житимуть у моєму домі, дихатимуть морським бризом. А далі... далі почне працювати час і суворий прагматизм.

Я тверезо розраховую на один дуже простий психологічний фактор: Рита ще молода дівчина, яка звалила на себе непосильну ношу материнства-одиначки. У чужій країні, в абсолютно новому, розкішному середовищі, де їй не потрібно буде виживати від зарплати до зарплати, вона розслабиться. З часом вона або просто «награється» у цю жертовну материнську любов, втомившись від щоденної рутини, або банально звикне до комфорту і втратить пильність. Її пильність притупиться. І ось тоді, коли Аня повністю адаптується в Італії, вивчить мову і стане частиною мого світу, я зроблю свій хід.

Мої юристи бездоганно і тихо оформлять усі документи, і я офіційно відсуджу доньку, залишивши Риту в минулому як тимчасову няню. Це просто питання часу та правильної витримки.

Я повертаюся до кушетки, де Рита якраз ховає рецепт у сумочку, і дивлюся на неї своїм звичним, непроникним поглядом бізнесмена, який щоправда знайшов слабке місце свого опонента.

— Ну що, Рито, — тихо, але вагомо вимовляю я, коли ми виходимо з кабінету в коридор лікарні. — Ти чула лікаря. Питання з татом вихідного дня закрите. Ми їдемо в Мілан, а звідти — на узбережжя. Здоров'я моєї доньки дорожче за твої дурні капризи. Збирай речі.