Глава 6. Стас

Голос Ані досі лунає в моїй голові, вщент руйнуючи залишки мого залізного спокою. «А ти хто?» — цей тонкий, невинний, чистий голосок перевертає все всередині мене догори дриґом. Вона не просто ім'я в рапорті приватного детектива і не просто сухий рядок у документах про всиновлення. Вона реальна. Моя кров. Моя маленька донька. Після того, як Рита в істериці кидає слухавку, я всю ніч не можу заплющити очей. Я стою на балконі готельного номера, палю одну сигарету за одною і дивлюся на чуже, провінційне місто. Лють на Риту, яка посміла кричати на мене, тепер змішується з чимось абсолютно новим — диким, майже первісним і некерованим бажанням захистити своє маля, забрати її туди, де її світ буде бездоганним.

Ранок зустрічає мене холодною прохолодою, але всередині мене все горить. Я сиджу за кермом орендованого позашляховика, на задньому сидінні якого лежать величезні, дорогі пакунки з найкращими іграшками, які мої люди змогли дістати за кілька годин, і розкішний, занадто експресивний для цього бідного передмістя букет квітів. Моя вибухова італійська кров дається взнаки — я звик діяти напролом, яскраво, на емоціях. Я щиро впевнений, що цей жест, цей прояв моєї щедрості, сили та чоловічої уваги розтопить кригу Рити. Жінки ласі на красиві, дорогі жести. Вона просто злякалася мого тиску ввечері, здичавіла тут на своїй копійчаній роботі. Сьогодні я покажу їй, що Маркезі вміє бути не лише загрозою, а й щедрим покровителем. Потрібно просто змінити тактику і підійти до неї з позиції чоловіка, який вирішує всі проблеми.

Годинник на панелі авто показує рівно дев'яту ранку. Я впевнено вихожу з машини, піднімаюся на другий поверх її будинку, тримаючи в одній руці величезний оберемок троянд, а в іншій — яскраві коробки з ляльками.

Стукаю в двері. Спочатку спокійно, тричі. Тиша. Стукаю голосніше, так, що важка луна розноситься по всьому сірому під'їзду. Ніхто не відчиняє, і за дверима не чути жодного звуку — ні кроків, ні дитячого сміху. Моє терпіння починає стрімко тріщати. Що це за безглузді ігри в хованки?

Раптом двері сусідньої квартири зі скрипом прочиняються. На поріг виходить та сама літня сусідка, яка вчора завадила мені поговорити з Ритою. Вона оглядає мене з ніг до голови своїм прискіпливим поглядом, затримуючись на квітах та іграшках, і невдоволено підтискає губи.

— Дарма стукаєте, молодий чоловіче, — бурчить вона, склавши руки на грудях. — Немає їх. Я ще на світанку, коли сонце ледь сходило, бачила, як Рита з малою виходили з під'їзду. З сумками були, поспішали так, ніби за ними вовки гналися. На автобус, мабуть, побігли, бо в такий час тут більше нічого не ходить.

Слова старої б'ють під дих, розпалюючи всередині мене справжню пожежу. Вовки? Значить, вовк тут я. Моя гаряча італійська лють спалахує миттєво, засліплюючи розум. Ця жінка насмілилася тікати від мене! Вона вирішила, що зможе просто зібрати валізи, забрати мою доньку і сховатися десь, як переляканий щур! Я стискаю зуби так, що щелепа німіє від болю, а пальці з силою ламають тендітні стебла розкішних троянд. Вона думає, що зможе переграти Маркезі? Яка наївність.

Я різко розвертаюсь і швидким, важким кроком спускаюся сходами донизу, на ходу кидаючи зіпсований букет прямо на брудну підлогу під'їзду. Іграшки летять на заднє сидіння машини. Я застрибую за кермо, гучно зачиняю дверцята і, навіть не завівши двигун, дістаю телефон. Пальці швидко знаходять потрібний контакт. Я набираю номер приватного детектива.

— Вони втекли, — гарчу я в слухавку, щойно на тому кінці приймають виклик, навіть не думаючи про привітання. — Втекли сьогодні на світанку. Піднімай усіх своїх людей, живи детективну агенцію на повну потужність. Мені потрібні всі дані: перевірте автовокзали, залізничні станції, камери відеоспостереження на всіх виїздах з міста. Знайдіть її родичів, друзів, дізнайтеся, куди ця дрянь могла податися. Мені байдуже, скільки це коштуватиме і скільки людей ти для цього задієш. Знайди мою доньку, або я особисто знищу твій бізнес. У тебе є кілька годин. Рухайся!