Глава 8

Вранці я випадково зустрічаю Володимира.

— О четвертій ти можеш бути вільна, — повідомляє він.

На годиннику пів на восьму, а він уже поспішає на роботу. Знову одягнений як з голочки, а волосся трохи вологе. Вчора, після важкої розмови з Володимиром, я повернулася до Ксюші, допомогла їй з уроками, а потім ми разом читали першу книгу про Гаррі. З'ясувалося, що дівча обожнює фільми та книги про сміливого чарівника.

Громова вдома не було. Я заснула близько півночі, а він так і не повернувся. Поїхав кудись одразу після того, як відкрився мені в пориві емоцій.

— Добре. Ви будете з Ксюшею? — уточнюю я, допиваючи каву.

— Так, — коротко відповідає Володимир. На мене навіть не дивиться і взагалі поводиться дивно. Не грубо і роздратовано, як раніше, а ніби йому в тягар моя присутність.

— А які у вас плани?

Насправді я не маю ставити такі питання. Мій роботодавець сказав: «Ти вільна, роби що хочеш». Тож мені треба мовчки кивнути та піти, а натомість я намагаюся достукатися до Володимира. Знову зблизитись з ним, як учора. Відчути, що він не грубіян з холодним поглядом, а жива людина зі своїми проблемами та почуттями. Не знаю, чому це для мене так важливо. Я вперше за довгий час залишилася сама. Мені погано.

— Це тебе не стосується, — обрубує мій порив Володимир. Ще й погляд кидає гострий, невдоволений. Я вирішую піднятися нагору і розбудити Ксюшу.

Дівча знову сумно зітхає, коли розуміє — треба йти до школи. Не вередує, нічого не каже, а мовчки вмивається та чистить зуби. У машині вона мовчить, а коли ми під'їжджаємо до будівлі, напружується вся.

— Тебе хтось ображає?

— Ні, — мотає вона головою. — Все добре, Вікторіє Андріївно.

— До занять ще десять хвилин. Хочеш посидіти в машині?

— Так, — миттю погоджується Ксюша.

Потрібно сказати про це Володимиру. Можливо, йому вдасться щиро поговорити зі своєю донькою. На минулу школу Ксюша так негативно не реагувала, принаймні я не помітила, щоб на уроках вона почувалася некомфортно або була чимось налякана.

— А який фільм про Гаррі тобі найбільше сподобався? — запитую я, щоб відволікти дитину від негативних емоцій.

Очікую, що вона назве першу чи другу частину, можливо, третю, проте відповідь Ксюші мене дивує.

— Останній фільм найкращий. Там добро перемагає зло.

А також кілька хороших героїв гине, та й взагалі фінальна частина про знята у похмурих тонах і порушує зовсім не дитячі теми. Хіба семирічний дівчинці можна її дивитися?

— Невже? А мені третя подобається, про пригоди у часі. А з ким ти дивилася останній фільм?

— Мама включала мені всі частини, а сама йшла гуляти.

— Тобто вона залишала тебе разом із нянею?

— Ні. Вони з тіткою Рітою були найкращими подружками і разом кудись ходили.

— Твій тато про це знає?

У мене серце кров'ю обливається. Мати залишала свою дочку в гігантському будинку, а сама розважалася разом з нянькою?

— Ні. Мама просила нічого не казати. Але я проговорилася.

— Коли?

— Коли зі школи втекла. Я телефон на парті залишила, щоб мене не відстежили. Вулицями я не ходила, а сховалась у надійному місці. На останньому поверсі будинка, в якому ми з мамою кілька разів були. Я код від під'їзду запам'ятала.

Бідолашна дитина! Уявляю, як їй було погано. І заради чого вона все це затіяла? І чому мама водила її в якийсь будинок?

— І що було далі?

— Коли мене знайшли, тато дуже сердився. Він голос не підвищував, ні, але сказав, що розчарований моєю поведінкою. А я відповіла, що давно вже не маленька і звикла бути одна! Ну і про тітку Риту проговорилася.

Тепер ясно, чому Володимир звільнив няньку Риту.

— А навіщо ви з мамою ходили до будинку, де ти потім ховалась?

— Мама там якісь косметичні штуки робила. А я на лавочці на неї чекала, — Ксюша притискається лобом до вікна, виглядає когось, а потім приречено каже: — Треба йти до школи.

— Так, звичайно.

Передаю Ксюшу класній керівниці, повертаюся до машини та їду в центр. Вчора на мій рахунок прийшов аванс, я хочу вибрати бойлер для батьківського будинку. Консультант захоплено розповідає про плюси водонагрівача, але його слова пролітають повз вуха. Киваю, наче робот, сама ж думаю про Ксюшу, про дивну дружину Володимира і про самого Володимира.

Мої здогадки виявилися вірними. Він пожалкував про свої відверті слова, тому тримався зі мною закрито. Зате він хоче провести вечір з донькою. Це прекрасно. Я відчуваю, що недаремно нахабніла вчора та посміла роздавати йому поради. Громов до мене прислухався.

— Я візьму ось цей, — тицяю пальцем у бойлер праворуч і оформляю замовлення.

Мама, звичайно, в шоці. Я притискаю телефон до вуха та посміхаюся, слухаючи її радісні вигуки.

— Ой, дякую тобі, люба. Сил уже немає цими тазиками користуватися. Від твого батька нічого не дочекаєшся. Не вміє ремонтувати бойлери. Тьху! А що ти вмієш? Інші мужики і не з таким справляються, а він по гаражах вештається зі своїми дружками!