8

Тео

Я знаю, чого хоче Діна.

Вона хоче спокійного, радісного весільного тижня.

А це означає, що я повинен залишити її і Макса наодинці.

Після інциденту з онімілою рукою мені не дуже хочеться стирчати з Яною весь день. Та що там, мені вперше соромно дивитися комусь у вічі. Тому, щойно я перевірю кошенят і принесу їм свіжу їжу, воду та зміню пісок у лотку, зателефоную комусь із Лясових, щоб переконатися, що Макс спокійно грає в гольф і навіть випадково не опиниться на березі океану. Тому що цей день я маю намір провести на самоті на одному з численних пляжів.

Я ніколи не міг довго всидіти на одному місці. Якби я хотів знайти батька і дядька, впевнений, знайшов би їх або біля басейну, коли вони з поважним виглядом обговорюють, який тропічний коктейль спробувати наступним. Або, як варіант, вони сидять у ресторані і сперечаються про якість таксидермічних тропічних риб на стінах цього самого курортного ресторану.

Я люблю їх обох. Але ні, спасибі, їхнє товариство мені сьогодні буде в тягар.

Сьогодні я краще піднапружуся, приведу голову до ладу і добряче попотію в солоній океанській воді.

Вирішив, і зробив. Я пробираюся майже дикими, неходженими стежками і знаходжу на пляжі гарне місце. Тут тихо, спокійно, багато місця і для того, щоб повалятися в піску, і для будівництва замку з піску. До того ж, людей тут теж не багато, лише кілька матусь із діточками. До речі, чудове місце для будівництва піщаної гори. Золотистий пісок перемежовується чорним лавовим камінням усіх форм і розмірів, що означає, що рельєф уже є. Я просто допомагаю цьому піску набути архітектурної форми.

Троє дітей приходять допомогти мені - усім їм менше семи років, а наймолодший носить надувні кулі на руках. Не знаю, чи на щастя, але дітлахи розмовляють рідною мені мовою. Значить, земляки. Щось я не пам'ятаю цих матусь серед гостей Діни.

Батьки уважно стежать за нами. Одна мама дивиться надто вже пильно. Чи то прийняла мене за маніяка, чи то просто око на мене поклала. Але ні вже, дамочко. На сьогодні з мене цих пристрастей досить. 

Вдома мене б це не турбувало. Але вдома в мене не так багато причин роздягатися і бігати в одних плавках. Я маю на увазі не отчий дім. А будинок, який я побудував в Італії. Там мені довіряють своїх дітей, бо всі мене знають.

На пляжі ж дітлахи активно ігнорують зацікавлену маму, і ми всі продовжуємо гратися в піску. До нас поступово приєднуються все нові й нові діти. Судячи з усього, матусі облюбували цей пляж через його відносну затишність і відсутність великої кількості відпочивальників. Ну, відтепер я розумію їхню підозрілість. На "дитячий" пляж з'явився самотній мачо, тож як вони мають реагувати на мою появу?

Але мені все одно. Я повністю занурився в те заняття, яке люблю - грати з купою дітей і організувати їх, змушувати працювати їхню уяву, забувати про те, що ніхто в цьому світі не ідеальний і кожен малюк має право проявити себе. І я з легкістю домігся свого. Дітворі було весело.

І я теж почувався в раю.

Діти із захопленням сприйняли ідею про те, що всі дитячі пляжні іграшки - це динозаври. Наші гори піску швидко перетворюються на піщані вулкани, які загрожують знищити уявних динозаврів.

І треба ж... Саме там НесміЯна і знаходить мене. Я в цей момент якраз допомагаю групі з дюжини дітей захищати динозаврів від надувних фламінго, що несуть смерть, і піщаних вулканів, які без зупинки вивергаються.

Я відчув її, щойно вона ступила на пляж. Суміш осуду, роздратування і цікавості вторглася в мої почуття і змусила кинути кілька обережних поглядів навколо. Я виявив її, поки, дуріючи, намагався ухилитися з-під рук десятків діточок, які захоплено пищали.

І ось вона тут.

У крислатому солом'яному капелюсі, сонцезахисних окулярах, майці з глибоким декольте і в довгій квітчастій спідниці. Влаштовується на пласкому камені, де зелений газон плавно зустрічається з піщаним пляжем. Дістає свій телефон із жахливо недоречної на пляжі сумочки а-ля-крокодиляча шкіра. Пффф, можна подумати, що їй більше нема чим зайнятися в цьому раю, крім як роботою.

Вона дратує мене до смерті.

- ЙОЙ!

О, чорт.

Я щойно налетів на маленьку дівчинку і збив її з ніг. А все тому, що занадто задивився на свою няню замість того, щоб дивитися, куди йду.

- О, ні, - понарошку заплакав я. - Великий динозавр спіймав принцесу!

- Бий дизобавра! - кричить маленький хлопчик, вигукує крик Тарзана, а потім стрибає на мене і виливає мені на голову "лаву" - повне дитяче відерце піску. - Отримай, дизобавр!

Мені довелося пожертвувати собою, щоб врятувати дівчинку від піску. Ну, і само собою, запобігти істериці. У результаті - діти в повному захваті накинулися і повалили мене. Я ж усе ніяк не міг прийти до тями - рот, ніс, очі - все було засипано піском.

На щастя, матусі, теж весело хихикаючи, розтягнули своїх шибеників.

Я встаю, сяк-так обтрушую пісок і йду до води, відчуваючи на собі пильний погляд моєї няні.

- Ти збираєшся сидіти тут увесь день і вдавати, що не спостерігаєш за мною? - кажу я, проходячи повз неї в бік океану.