2-2

Мій мозок повільно перетравлює той факт, що Яніна таки змінилася.  Зараз вона гаряча, якою, за моїм уявленням, не повинна бути. І навіть більше того, зараз вона не тільки спекотна, а й наскрізь мокра. Цікаво, вона взагалі усвідомлює, наскільки збудливо зараз виглядає?

Каштанове волосся в повному безладді, і все ж у нього хочеться запустити п'ятірню, схопити, стиснути, вирвати стогін з цих нахабних, пухкеньких губ. Дорога сорочка прилипла до шкіри. Соски втягнуті під тканину, видно чіткі обриси простенького бюстгальтера. Лляні штани облягають стегна й демонструють лінію трусиків. Темні вії злиплися над яскраво-блакитними очима. І її кросівки все ще рипіли при кожному русі стрункої ніжки.

- Я не проти ділити свою кімнату з красивою жінкою, - промовив я, наказуючи своєму члену не реагувати на дівчину, що стоїть переді мною, - але навряд чи тобі сподобається такий сусід, як я.

- Ти помиляєшся, - щебече вона у відповідь, оминає мене й спритно збігає трьома сходинками на ґанок, - бо це і моє бунгало теж.

Я зморгнув.

Потім знову кліпнув.

Потім розлютився. І від цього я лютую ще більше, тому що я ненавиджу гніватися. Не-на-ви-джу.

Я взагалі вважаю своїм життєвим правилом уникати цього стану.

Але Яніна Гордійчук - дратівлива, нестерпна, така, що дотримується пуританських правил особа, яка ніколи не опуститься до того, щоб ділити кімнату з хлопцем, чиє улюблене заняття в суботу ввечері - це нешкідливі розіграші над друзями. Які іноді закінчуються випивкою, а то й легкою штовханиною.

Повірте мені. Я точно знаю, що вона зробить усе задля того, щоб уникнути нашої компанії.

Хоча я кілька років сподівався, що вона зійде до цього. Хотів побачити, який вигляд вона має з розпущеним волоссям, порушуючи ті правила, які втовкмачили в її гарненьку голівку її сноби-батьки.

І ось тепер вона, така вся неможливо спокуслива, тільки сказала "моє бунгало".

Наче вона знає, що це і моє бунгало.

А якщо вона знає, що це моє бунгало - то проти мене вочевидь щось затівається. Гарний настрій миттю випарувався і всі пазли зійшлися в одну ясну картину.

- Мені не потрібна нянька, - пробурчав я, спотикаючись на сходинках, щоб загородити її прохід. І в цей момент я відчув себе придурком, яким я був у школі, а не тією людиною, якою я є зараз.

- А я й не нянька. Думай про мене швидше як про буфер. Ти ж не хочеш, щоб Макс випадково підпалив тебе ще раз? Або, наприклад, підсипав що-небудь незвичайне в коктейль? 

Я доходжу до дверної рами і прослизаю перед нею, щоб заблокувати її.

Це найгірше з усього, що могла зробити Діна. Я обожнюю свою сестру. Ми вдвох пройшли через справжнє пекло і вийшли з нього переможцями, і я готовий зробити для неї все, що завгодно.

Цього тижня я зробив для неї набагато більше, ніж вона навіть знає, і мені абсолютно байдуже, якщо вона ніколи про це не дізнається. Просто хочу, щоб вона була щаслива, навіть якщо я не розумію, що саме робить її щасливою.

Але посилати НесміЯну няньчитися зі мною?!

Це жорстоко.

І цього не буде. Вона занадто далеко зайшла.

- Ти коли-небудь розважалася, принцесо Несміяно?

- Так, іноді я засиджуюся до пізньої ночі за шахами, додаючи в чай із ромашки трохи коньяку. Але тільки ложечку. Бо на краплю більше - і це може викликати в мене брудні сни.

Я на мить втрачаю дар мови. Переважно тому, що не можу зрозуміти, серйозно вона говорить чи знущається з мене. Вона посміхається ширше, блакитні очі сяють від захвату. І поки я розгрібаю свої мізки після почутого, вона обходить мене і притискає свою ключ-карту до механізму замка.

Лунає клацання, і вона входить у моє бунгало. А потім двері зачиняються в мене перед носом.

Трясця. Лайно.

Чи не все мені одно, де спати? Ні. Можу і під пальмою прилягти...

Але хіба я можу впустити цю красуню саму в мій номер, коли я знаю, ЩО знаходиться у вільній спальні? І що з нею станеться, якщо вона все-таки суне туди свій симпатичний кирпатий носик? 

Дідько, дідько, дідько.

Я не можу залишити цю нахабу без нагляду.

Абсолютно точно, не можу.

Я тягнуся до кишені, згадую, що на мені тільки труси, і повертаюся на ґанок бунгало за мокрим, понівеченим костюмом. На щастя, ключ виявився цілим і неушкодженим. Я широко відчиняю двері і вриваюся в приміщення. Дівчина вже дісталася середини вітальні й тягне свою величезну, розписану квіточками валізу до першої спальні.

- Це моя кімната, - зловісно кажу я з порога.

Вона розвертається, ігноруючи мене, як це вміє тільки мадам НесміЯна, і прямує до зачинених дверей спальні по інший бік просторої вітальні.

- І ця теж моя, - кажу я.

- Ти користуєшся обома спальнями.

Це не запитання, це твердження, вимовлене таким тоном, ніби вона вказує на те, що я огидно смішний.

 Взагалі-то я людина легка у спілкуванні. Люблю веселитися, люблю веселити людей. Я можу розсмішити будь-кого, можу впоратися з багато чим.