1-2

Я глибоко вдихнула, видихнула.

Ну що ж, я сильна. Я розумна. Можу сміливо про це заявити, якщо відкинути вбік вроджену скромність і, навіть, боязкість, з якими я успішно борюся з самого дитинства.

І я впораюся, допоможу подружці і врятую її весілля. Та якщо потрібно буде, то перетворю життя її братика на справжнє пекло. Про те, що все може статися з точністю до навпаки, я навіть думати не хочу.

Тим паче, що це всього лише на день чи два. Поки простір не відкриється в іншому місці, поки напруга не спаде і все не повернеться на круги своя. Я можу пожертвувати одним або двома днями свого життя. Вже точно я не буду довше няньчитися з Теодором Монро - мої батьки приїдуть за три дні - і до цього терміну я точно можу допомогти напрузі спасти, тримаючи Тео подалі від Максимки. Хай йому грець.

Я погладила Діну по спині й насупилася, помітивши, які гострі в неї лопатки. Вона завжди боролася із зайвою вагою, але це вже занадто. Стрес не йде їй на користь.

- Не хвилюйся, Яно. Тепер, з твоєю допомогою, у мене все під контролем. Через п'ять років ми всі згадуватимемо про цей час, милуючись тим, як наші дітлахи відкриватимуть свої подарунки на день народження, і сміятимемося з того, якими дурними ми всі були на цьому тижні та як дивовижно все вийшло в підсумку. Усе під контролем. Я впораюся.- Вона обіймає мене.- Спасибі, подружка.

- Ну, через п'ять років уже точно посміємося над цим часом. Не впевнена, звісно, щодо діточок. Ти ж знаєш, я розлучилася зі своїм хлопцем. 

- Ой, Янусе. Усе налагодиться, я впевнена. Ти - розумниця, красуня. І доля закинула тебе в справжній рай. Ти тільки озирнися. Скільки тут хлопців... Ти вже вибач мені. Знаю, це жахливе прохання... І мого Тео не так вже й просто няньчити.

- Не переживай, Ді. Не так все й страшно. Було б набагато гірше, якби ти попросила мене стежити за тим, з ким фліртує твій дядько.

Вона сміється. Регоче.

- Або за тим, як моя майбутня свекруха витріщається очима на всіх хлопців, що проходять повз неї...

Ми обидва говоримо наче відчайдушні ідіоти.

- Ді, головне, що ти виходиш заміж за Максима. Ти чекала цього все своє життя. Очікування, поки цей бовдур зробить пропозицію, зараховується подвійно, вірно?

Вона знову сміється, коли виривається з обіймів, і цього разу її голос звучить більш нормально.

- О, так. Ти за мене не переживай. Я відіграюся на чоловікові за кожен день мого очікування. Ти найкраща, Яночко. Ти і Тео - мої найулюбленіші люди на планеті.

Я посміхаюся їй. І навіть не вказую на те, що вона забула назвати в цьому переліку Макса.

- Не поспішай, подруго. Просто почекай, поки я не попрошу тебе про послугу на моєму весіллі.

- Ой, тільки не кажи мені, що ти вже зневірилася і погодишся зустрічатися з тим банкіром, з яким твоя мама познайомила тебе минулого тижня.

Ось чому я люблю Діну - ніхто так не розуміє мене, як вона.

- Ні, але я вже починаю думати про те, щоб зустрічатися з кимось абсолютно невідповідним, лише щоб налякати їх, - жартую я.

Вона дивиться на мене.

Потім на Тео.

Потім знову на мене.

- Ні, - кажу я.

Вона хмикає. Це все ще звучить трохи істерично.

- Може бути... пізніше? Після того, як твої батьки перепишуть на тебе бізнес?

У міру розширення сімейного бізнесу, мої батьки стали більш суворими і прискіпливими у всьому. Переважно до того, хто гідний їхньої сім'ї, а хто - ні. І повірте, іноді мені навіть здається, що вони все ще сумніваються, чи гідна я бути їхньою донькою. Напевно, саме через ці завищені очікування і підвищені вимоги я оголосила бунт і, всупереч думці батьків, стала психологом. І я все ще не знайшла собі роботу до душі. Щоразу зустрічаючись із виразними поглядами батьків, я немов чую їхній мовчазний докір, мовляв, ми ж тобі казали, а ти зробила по-своєму...

Я знову дивлюся на Тео.

У нього немає жодного шансу, щоб виправдати їхні очікування. І тому він може поїхати на весілля на Гаваї і бути повним дурнем. А ще, трышки подражнити моїх батьків. А що? Однією дупою на два стільці всядусь - врятую  весілля й подошкуляю татові й матусі.

- Що він зараз робить? шепочу я їй. - Типу, по-справжньому. Що це за дебільний костюм?

Діна закочує очі.

- Вони з дядьком грали в шахи. Той, хто програв, має виконати бажання переможця. І ось, Тео програв...

- Як можна програти в шахи твоєму дядькові? Адже він навіть у шашки не виграє?

- Тео пожалів його...

- Ага, - подумала я, - це ти, подружка, жалієш свого братика, виправдовуючи всі його витівки й недоліки. Чому б просто не визнати, що він не вміє грати в шахи? До речі, потрібно буде запам'ятати цю його особливість - не вміє грати і досить азартний, щоб грати на виконання бажання.

- А напередодні ми побачили цей моторошний костюм у вітрині місцевого магазину. Дядько Оуен звелів Тео вдягнути його. І як я вже сказала, на курорті трохи не вистачає персоналу, тому брат вирішив допомогти роздавати напої. І це досить кумедно. Чи не так?