Розділ 11

Максим

Столову накрили швидко й без зайвого шуму. Катерина миттєво зорієнтувалася, що господар цього дому сьогодні — не лише формальність, а реальна присутність, і короткими вказівками розставила служницям ролі. Я не любив надмірної помпезності, але статус зобов’язував. Та й на початку контракту я сам наполіг, щоб Віра жила в умовах, які відповідали моїм можливостям.

Я сів на своє місце так, ніби робив це тут щодня, а не вперше за три роки. Ілля вмостився навпроти з тим самим виразом обличчя, з яким зазвичай слухає чужі проблеми: напівіронічним, уважним і з прихованим задоволенням. Йому подобалося знати більше за інших.

— Ну що, — протягнув він, ліниво розмішуючи цукор у чашці, — розкажи мені ще раз, повільно і зі смаком. Як ти випадково зайшов у ресторан… і випадково знайшов там свою дружину.

Я без емоцій переказав події: її появу в ресторані в компанії Сербинюка, те, як він тримав її за руку, як посипалися її речі, як той, клятий, корчив із себе ідеального джентльмена, коли я підійшов. Розповів про розмову, про папку з документами і про умову з продовженням шлюбу на три місяці.

Ілля слухав мовчки, не перебиваючи. Лише наприкінці хмикнув.

— Три роки ти не знаходив часу навіть поговорити з нею. А тут — одна вечеря, трохи тиску, і вона вже майже готова погодитися на твої умови. Браво, Максиме. Тонка психологія.

— Я не психолог, — спокійно відповів я. — Я прагматик. 

Я не став відповідати. Зробив ковток кави.

Ілля уважно подивився на мене.

— Добре. Питання номер два. Навіщо ти взагалі переїхав у цей дім? Не просто ж ночувати. Ти ж там ще й кабінет облаштовуєш. Що, Віра так вразила?

Під таким поглядом, який я на нього кинув, більшість співробітників уже б опустили очі додолу. Але Ілля був не «більшість». Він був другом. І це робило його розкутим і безстрашним. 

— Я ж сказав, що Сербинюк тримав у руках її документи.

Ілля миттєво посерйознішав.

— І?

— І міг побачити зайве. Про розлучення. А йому тільки дай привід. Журналісти, скандал, “покинута дружина”, брудні заголовки — його улюблений інструмент.

— А тепер ти такий собі зразковий чоловік, який живе з дружиною під одним дахом, — криво всміхнувся Ілля. — Картинка для преси ідеальна.

— Саме так.

Ілля повільно кивнув. А тоді знову усміхнувся — вже інакше, з ледь помітним підтекстом:

— Цікаво лише одне, Максиме. Раніше тебе зовсім не бентежило, що журналісти не бачать твою дружину поруч. Навпаки, тебе це влаштовувало. А тепер раптом репутація стала настільки важливою?

— Це було раніше. До того як Віра сама вирішила вийти на світло, — логічно пояснив я, хоч і промовчав про те, що вона… зацікавила мене значно більше, ніж планувалося.

— Віра і її імпульсивні вчинки — це щось, що я довго не забуду, — хмикнув Ілля.

Він хитро примружився:

— То чому ж ти не перевіз її до себе в квартиру?

— Вона вже звикла до цього дому, — відмахнувся я. — Тут їй буде простіше адаптуватися до моєї присутності. Та й дім великий. Місця вистачить і їй, і мені, і навіть твоїй нескінченній балакучості, якщо ти раптом вирішив переїхати до нас.

— Ой, навіть не мрій, — розсміявся Ілля. — Я люблю тебе, друже, але не настільки.

— Слава Богу, — пробурмотів я.

— Але я буду частим гостем, — додав він.

— Не дуже частим, — попередив його. — Тільки коли виникне необхідність в твоїм присутності.

— Не любиш ти мене, — він приклав руку до серця, наче йому боляче. — Але до офісу тобі звідси далеченько…

— Для цього є гелікоптер, — сухо відповів я. — Майданчик у містечку для нього передбачений.

Ілля театрально скривився. 

— Багатії і їх примхи. 

Я не стримав ледь помітної посмішки. Але вона швидко зникла, коли він знову змінив тему:

— До речі… твій брат. Він же скоро приїде, так?

— Так, Данило таки вигнали з навчального закладу. 

Я потер пальцями перенісся — думка про це й справді давала головний біль.

— І де ти його поселиш? — Ілля підняв брову. — Теж сюди? У сімейне гніздечко?

— Розберуся, коли приїде, — відрізав я. — У нього ще є два тижні. Йому дозволили закінчити семестр, але бачити там більше не хочуть. Забагато бійок і скандалів.

Ілля уважно подивився на мене, на цей раз без жартів:

— Дізнатися про брата з батькового заповіту не дуже приємно, але Максим це сталося три роки тому, треба було вже встановити з ним нормальний контакт, натомість ти відправив у закритий навчальний заклад.

— Ти ж бачиш, він той ще бунтар Я думав, дисципліна в такому закладі допоможе.

— Не допомогло? — тихо спитав Ілля.

— Я отримав більше дзвінків від директора тієї школи, ніж за все життя від партнерів і конкурентів разом узятих, — пробурмотів я. — Хлопець — суцільна катастрофа. Але тепер це моя катастрофа. І я мушу з цим щось робити.