Розділ 7.1

Ми підійшли до його столика — точніше, мене майже притягли до нього, і лише після цього Максим розвернувся та коротко кинув:

— Сідай.

Ну що ж… я й сіла. А що мені лишалося? Зобразити зразкову дружину, яка, звісно ж, звикла до такого командного тону. Та й ноги тремтіли так, що вже майже не тримали. Як би не стілець я б, мабуть, просто плавно сповзла на підлогу.

Максим, звичайно, розташувався навпроти. Виглядав так само спокійно й впевнено, ніби зараз проходила його планова зустріч, а не міні-катастрофа нашого шлюбу. І найстрашніше — він мовчав. Просто сидів і дивився.

А від цього ставало ще гірше. Долоні спітніли. Спина стала рівною, як лінійка. З кожною хвилиною я відчувала, що наче потрапили на допит, де повиснув один беззвучний запит:

«Що ти ще задумала, Віро?»

Я тим часом намагалася придумати хоч якусь пристойну фразу, щоб почати розмову, але все, що народжувалося в голові, звучало приблизно як:

«Приємно нарешті зустрітися, чоловіче мій…»

Ага, дуже приємно. Просто свято душі.

— Може, поясниш, що це було? — нарешті промовив він, очевидно втомившись чекати, поки я зберу думки в купу.

Я відкрила рот, уже готова щось бовкнути, але Максим раптом трохи прищурився і… вдихнув. Глибоко. Повільно. І чихнув

На секунду в його погляді промайнуло щось дивне, різке — так, що я мимоволі випросталась.

— Твій запах… — вимовив він тихо, хриплувато й абсолютно незрозуміло.

— Що? — я здригнулася. — Тобі не подобається мій парфум?

І, не дочекавшись відповіді, автоматично почала тараторити, мов радіо без кнопки вимкнення:

— Ну, він трохи насичений, але дуже дорогий, між іншим! Французький. А може, італійський… якщо чесно, я забула. У журналі писали, що це вибір впевнених жінок. Хоча деякі писали, що від нього буває алергія, але я ж не думала, що…

— Помовчи, — обірвав він коротко, і в голосі прозвучало роздратування.

Я замовкла миттєво. Не тому, що злякалася, а тому, що це прозвучало… якось занадто владно. Наче кнопка «вимкнення звуку» спрацювала автоматично.

Ну чудово. Виходить, мій чоловік — тонкий знавець ароматів? Естет, бачте. І парфум йому «не такий». Та ти б знав, скільки він коштує, Максиме… тобі б мову відняло.

Тим часом він нахилив голову трохи набік і повільно потер перенісся, ніби намагаючись зібрати думки докупи, потім подивився на мене майже звинувачувально. Можливо, в нього справді якась гіперчутливість до запахів? Буває ж таке. Хвороба, між іншим. Йому б до лікаря.

Бідолашний.

Хто б міг подумати, що найменша проблема сьогоднішнього вечора — це мій парфум.

Хоча, судячи з його вигляду, важко сказати, що він узагалі від чогось страждає. Сидить переді мною такий серйозний, різкий, з тим самим нервуючим поглядом — і дивиться так, ніби я щонайменше винна йому півдержави, а не пояснення. Від цього погляду в мене всередині все стиснулось, а щоки почали зрадницьки теплішати.
Врешті, не витримавши напруги, я пробурмотіла:

— Може, у тебе алергія? У мене в сумці є антигістамінний, можу дати…

— Помовч, — повторив він. Спокійніше, ніж раніше, але так, що хотілося по стійці «струнко» встати.

Та ради всіх святих, я ж просто запропонувала допомогу!

Тим часом він знову різко чхнув.

Гучно. Раптово. Наче його хтось тицьнув перцем просто в ніс.

Добре, раз вже так — спробуємо інший підхід.

— Якщо тобі не подобається мій аромат, я можу піти до вбиральні й умитися, — тихо запропонувала я. — У мене в сумці навіть є антибактеріальні серветки, вони можуть стерти парфум.

Хоча, знаючи цю кляту стійкість, я його, мабуть, розпорошила ще й на блузку. І на волосся напевно теж попало.