Розділ 6.4

— Боже, — вирвалося в мене вголос.

Усвідомлення того, що насувається катастрофа, накотило хвилею. Я інстинктивно смикнула руку, намагаючись підвестися й перехопити Максима ще на півдорозі, але повністю забула, що збоку на стільці залишила сумку з документами.

Пролунав глухий звук — і все, буквально все, полетіло на підлогу.

Ключі, помада, чек із хімчистки, телефон і, звичайно ж, найцінніше — папка з документами про розлучення.

— Чудово, — прошепотіла я крізь зуби. — Просто ідеально.

Я швидко опустилася на коліна, збираючи хаос свого життя прямо з підлоги. І, звісно, Сербинюк не міг пропустити нагоду зіграти джентльмена. Він теж присів поруч, але, як на зло, взяв до рук не те, що треба.

— Хм, — протягнув він, розглядаючи аркуші. Замість того, щоб просто покласти їх назад у папку, як зробила б вихована людина, він почав уважно їх читати. — Розлучення, — промовив він з ледве помітною усмішкою. — Яка інтригуюча тема для вечері.

— Це не ваша справа! — випалила я, вириваючи документи з його рук.

І саме в ту мить світ навколо ніби став тьмянішим. Я повільно підняла голову — і зрозуміла, що причина не у світлі. Над нами нависла тінь Максима.

Мій чоловік стояв просто перед нами, з тим самим холодним виразом, від якого навіть офіціанти воліли розчинитися у повітрі. Його погляд ковзнув з мене на Сербинюка, потім знову повернувся до мене. На губах з’явилася ледь помітна усмішка — така, від якої в мене миттєво побігли мурахи по спині. Вона не обіцяла нічого доброго.

— Здається, у тебе сьогодні цікава зустріч, Віро? — промовив він тихо, але тоном, який не лишав сумнівів: зараз краще не дихати. — Можу я приєднатися, дружино?

Як він вимовив це останнє слово… У ньому було все — попередження, іронія і небезпечний спокій перед бурею.

Я різко підвелася, пригортаючи до грудей папку з документами, немов щит, що мав урятувати мене від неминучого сорому.

— Максим… як приємно позна... — почала я, але вчасно прикусила губу. — Тобто, приємно, що ти тут, — додала з нервовою посмішкою, яка, судячи з його погляду, ситуацію аж ніяк не покращила.

Тьфу. Я ледь не ляпнула «приємно познайомитися», але в останній момент зуміла втриматися.

Максим підняв одну брову. В його погляді промайнув той блиск — ніби він уже прочитав мої думки і чудово зрозумів, що саме я мало не ляпнула.

Молодець, Віро, заривай себе глибше. Шикарний старт розмови з власним чоловіком. Та й ще при свідках.Тепер він точно вважає мене ідіоткою.

Сербинюк тим часом теж підвівся, недбало відчистив штани від мікроскопічного пилу й привернув нашу увагу.

— Максиме, — пролунав його голос із показним дружелюбством, яке зазвичай буває у людей, котрі готові зчепитися один одному в горлянку при першій же нагоді. — Радий зустрічі.

— Взаємно, — відповів Максим, навіть не намагаючись замаскувати сарказм. Він перевів погляд на мене, й від цього мені захотілося сховатися під найближчий стіл. — Хоча, мушу зізнатися, не очікував побачити тебе в компанії моєї дружини.

Вони стояли обличчям до обличчя, і я була майже певна, що, якби в руках у них зараз були вилки, то саме ними вони й з’ясовували б стосунки.

— У тебе неймовірна дружина, — з ледь помітною посмішкою сказав Алек. — Хоч я визнаю, спочатку я й не знав, що ця жінка заміжня.

Навіщо він це сказав? Навмисно? Щоб максимально поглибити мою яму й виставити мене в непристойному вигляді?

— Буває, — холодно кинув Максим. — Дехто так рідко згадує, що перебуває в шлюбі, що інші й справді можуть не здогадатися.