Розділ 6.3

А якщо він вирішить, що це — порушення умов нашої угоди?
Там же чорним по білому написано: жодних скандалів, жодних компрометуючих ситуацій (а я і так вже пошуміла в його офісі), жодних… зустрічей з іншими чоловіками.

І за порушення останнього пункту — штраф. Не просто великий. А страшний, космічний, такий, що після нього мені довелося б три роки їсти гречку і продавати тільки-но відремонтований будинок батьків.

Ця думка мало не вирвала з мене тихий стогін.

Браво, Віро.

Прийшла вимагати розлучення, а ризикуєш піти з боргом і репутацією жінки, яка ледь не змінює чоловікові прямо в елітному ресторані.

Геніально. Просто геніально.

Як завжди — я і мій талантик вляпуватись у ситуації, які неможливо пояснити, не ридаючи.

Поки я займалась самобичуванням, а в голові переписувала список фатальних помилок сьогоднішнього вечора, до столика підійшов офіціант — молодий, підтягнутий, з білизною зубів такою сліпучою, що, здається, він прямо зараз міг би рекламувати зубну пасту і виграти премію.

— Готові зробити замовлення? — звернувся він… звісно, до нього, навіть не кинувши на мене погляду.

Чудово. Патріархат на повну ставку.

— Авжеж, — Сербинюк злегка хитнув головою, ніби ми тут його гості. — Для початку — пляшку вашого найкращого білого. І різото з морепродуктами. Пані Левченко повинна оцінити мій смак.

Після цих слів він повернувся до мене з таким виглядом, ніби щойно здійснив благородний вчинок і тепер очікує, що я впаду від вдячності в обійми та поцілую його печатку на руці.

Я чемно усміхнулась. Тобто… зуби показала, очі лишила при собі.

— Довіряюсь вам, — вимовила я і для вигляду відкрила меню. Хоча літери там танцювали так, ніби я раптом забула алфавіт.

Поки офіціант записував замовлення, я знову кинула погляд у бік свого законного чоловіка.

Максим все ще сидів у своєму ідеально випрасуваному костюмі, і все ще… дивився.

Не кліпаючи. Не відвертаючись.

Просто свердлив мене поглядом, від якого хочеться терміново навчитися телепортації.

І чомусь з кожною секундою ставало тільки важче дихати.

Це не просто оцінювальний погляд. Це той самий — тихий, холодний, загрозливий «я все бачу, і краще б ти так не робила».

Чудово. Може, він зараз просто вирішує, з якої частини мого договору логічніше почати стягувати штраф. Або кому з юристів подзвонити першим.

Я відкашлялася, хоча горло стискалося так, ніби там застряла кістка і заважала ковтати.

Дихай, Віро.

Ти доросла, адекватна (цей момент трошки під питанням) жінка. Ти нічого не порушуєш. Технічно це навіть не побачення… це тактичний маневр в напрямку свободи.

Хоча… з таким темпом свобода скоріше настане мене у вигляді безхатньої з таблички «боржниця року».

А мій чоловік, здається, мав зовсім іншу думку.

Його брови ледь піднялися, погляд майже невловимо змінився: ну? І чого ти чекаєш, Віро? Іди сюди.

Горло пересохло так, що я ледь не вдавилася власним повітрям. Я кашлянула, потягнулася за склянкою води, щоб замаскувати паніку бодай ковтком…

І саме в цей момент чиясь рука накрила мою.

Пальці Сербинюка — впевнені, спокійні, аж надто самовпевнені — лягли поверх моїх, ніби ми тут сидимо на романтичному побаченні, а не на полі бою, де моя репутація тане, як морозиво в серпні.

Я здригнулася і різко повернула голову, впираючи погляд у чоловіка перед собою.

Тепер він заволодів моєю увагою.

Він нахилився ближче, ніж того дозволяла моя внутрішня зона комфорту, і з самовдоволеним спокоєм і хитрою посмішкою повільно, майже ліниво погладжував мою руку. Поводився так, наче ми сидимо на романтичному побаченні, а не в ситуації, де я буквально намагаюся уникнути судового штрафу за порушення шлюбного договору.

Я навмисно перевела погляд із його руки на обличчя, потім знову на руку, даючи зрозуміти, що не в захваті від такої «уваги».

— Що ви робите? — прошипіла я крізь стислі зуби, відчуваючи, як у скронях наростає тиск і роздратування.

Він тільки ледь посміхнувся, наче я щойно розповіла йому милий жарт. Прекрасно. Тобто не лише самовпевнений, а ще й глухий до підказок.

І саме в цей момент я помітила рух у дальньому кінці залу. Максим підвівся зі свого столу.

Повільно. Розмірено. У плавності його рухів було щось настільки холодне й контрольоване, що повітря навколо наче стало щільнішим. Він ішов не просто у наш бік — він насувався, як неминучість, і з кожним кроком його погляд ставав гострішим.