Розділ 3.1

Максим

Щойно я вийшов із будівлі, як відразу відчув на собі чужий погляд. Той особливий — настирливий, майже фізичний, від якого шкіра реагує швидше, ніж мозок. М’язи напружилися, дихання вирівнялось, а увага загострилась.

В мене таке не вперше.

Успішний бізнес — це не тільки контракти й потискання рук. Це ще й конкуренти з брудними методами, журналісти з манією стеження, інвестори з почуттям власності і випадкові «знайомі», які чомусь думають, що моє життя — це вистава, та ще й безкоштовна.

Тож інтуїцію я натренував краще, ніж будь-який поліграф. І вона рідко дає збій. Зараз же вона тихо, але вперто підказувала: за мною спостерігають. Не просто цікавляться, а пильно вивчають.

Я оглянув парковку в пошуках шпигуна. Погляд одразу зачепив темний седан біля узбіччя. У ньому сиділа жінка в темних окулярах, хоча сонця сьогодні й близько не було. На голові — гламурна хустка, стилізована під ретро. А напружені пальці так вчепилися в кермо, ніби вона намагається його зламати силою характеру.

Цікава штучка.

І дивилась вона не просто уважно, а можна сказати прицільно, наче на мені намайована мішень. Це не випадковий погляд, а усвідомлене спостереження за об'єктом.

Черговий репортер?

Останнім часом вони стали гіршими за бізнес-конкурентів. Постійно чатують, чіпляються за будь-яку дрібницю, ловлять кадри, намагаються підчепити хоч слово. Деяким, насправді, було цікаво зовсім не інтерв'ю. Навіть обручка на пальці не завжди зупиняла. Або, можливо, навпаки — додавала азарту, бо дружина в поле зору не попадала. 

Я рушив до її авто неквапно, без різких рухів — нервових людей краще не провокувати. А вона нервувала так, що це було відчутно на відстані: спина — як струна, нафарбовані губи стиснуті в тонку лінію, руки стискають кермо так, ніби от-от відірве його від панелі.

Занадто напружена, як для професіонала.

Або вона дуже поганий репортер.

Або — зовсім не репортер.

Коли я підійшов майже впритул і вже підняв руку, щоб постукати в скло, вона рвонула з місця так, ніби я тримав у руці мачете, а не телефон. Жодної грації — чиста паніка. Шини завили, мотор захрипів, авто смикнулось уперед і мало не впилялося в сусідній бампер. Я реально зробив крок назад, щоб і мене не зачепила. І хто їй тільки права видав? Напевно, чоловік подарував. 

Та такої реакції я, м’яко кажучи, не очікував. Це ж не голлівудський трилер, а центр міста серед білого дня. Жінка за кермом, а тікає так, ніби я переслідував її з бензопилою.

Та за секунду її вже не було в радусі видимості — тільки запах паленої гуми та моє повне здивування, що зависло в повітрі.

Я стояв і дивився вслід порожній дорозі. Як ідіот.

Що за біса це було?

Я, здається, налякав її так, що вона ледь не знесла півпарковки. Але ж вона чекала на мене — це було очевидно. Не я прийшов до неї, а вона сиділа в засідці.

Настільки здивованим я давно не був, тому просто стояв і дивився в той бік, де зникла її автківка. Однак в якусь я мить відчув дивний укол тривоги. Щось у її погляді, у тому, як вона нервово стискала кермо і водночас… не відводила очей — не вкладалося у стандартний сценарій «журналістка з комплексами».

Не репортер.

Не фанатка.

І вже точно не випадковість.

Інтуїція мене рідко підводить. Зараз вона не кричала, а просто подавала певний сигнал: увага, щось тут не так.

І чомусь перша моя думка була… про дружину.

Так, звучить абсурдно. Ми ніколи не зустрічалися, а все одно її образ раптом сплив у голові.

Дурня. Та я дістав телефон і набрав Іллю, щоб перевірити.

Він відповів майже відразу — як людина, яка завжди на зв’язку і добре знає, що я не телефоную без потреби.

— У мене тут цікава ситуація, — сказав я, не зводячи погляду з пустої дороги, де щойно зник той чорний «Мерседес». — Жінка стежила за мною з парковки.

Коротка тиша, а потім іронічний видих:

— Стежила? Може, це просто нова прихильниця, Максиме? — Ілля, як завжди, не упускав шансу вколоти.

— Можливо, — відповів я. — Але дивно інше. На мить здалося, що це могла бути моя дружина.

Ілля розсміявся. Відверто, з насолодою.

— Віра? Та ну. Я ж показував тобі її фото — ти б впізнав. У тебе воно стояло на столі пів року.