Розділ 10. Прозорі стіни

Від того дня, як прийшов той лист, життя Майка перетворилося на параноїдальний кошмар. Це почалося в середу. Майк заїхав на заправку на околиці міста — глухе місце, про яке він нікому не говорив. Щойно він вставив пістолет у бак, телефон у кишені дзінькнув. Повідомлення з незнайомого номера.

​СМС:

«Синій пікап і дешова кава? Твій смак такийже паршивий як і твій хорактер.»

​Він різко обернувся, ледь не впустивши гаманець. На заправці було порожньо, якщо не рахувати старого фургона біля сусідньої колонки, водій якого навіть не дивився в його бік. Серце заколотилося десь у горлі.

​Увечері того ж дня, коли він сидів у вітальні, не вмикаючи світло, прийшло нове сповіщення:

​СМС:

«Сидиш в темноті? Ховаєшся? Від мене не сховаїшся. Я знаю що ти зараз п’єш пиво і думаїш який ти невдаха».

​Майк підскочив з дивана і засмикнув штори так різко, що затріщали кільця на карнизі. Його трясло. Як вона дізналася? Звідки вона бачить, що відбувається всередині будинку?

​— Хлоє, припини це! — крикнув він у порожнечу, але відповіддю була лише тиша.

​Він почав божеволіти. Перевіряв кутки, заглядав під ліжко, шукав жучки або приховані камери. На роботі він став смиканим; щоразу, коли повз сервіс проїжджала червона машина, у Майка темніло в очах. Йому здавалося, що Хлоя всюди: у відображенні вітрин, у тіні за рогом, у кожному перехожому з телефоном у руках.

​Телефон на кухонному столі завібрував. Майк здригнувся, і склянка ледь не вислизнула з його вологих долонь. Кожен дзвінок тепер здавався гранатою з висмикнутою чекою. Але на дисплеї висвітилося: Енді.

​Майк видихнув, відчуваючи, як пульс у скронях сповільнюється. Він схопив слухавку, наче рятувальний круг.

​— Так, Енді?

​— Майку... — її голос звучав інакше. Зникла звична діловитість, з’явилися нотки глибокої тривоги. — Ти вдома?

​— Так, тільки прийшов. Щось сталося?

​— Не по телефону, Майку, — відрізала вона. — Мені треба зустрітися. Є серйозна розмова. Я зараз заїду.

​Він почав міряти кімнату кроками. Йому здавалося, що за щільними шторами хтось стоїть і усміхається, насолоджуючись його панікою. Рівно за десять хвилин світло фар сріблястого седана розрізало темряву двору. Майк кинувся до дверей, відчиняючи їх ще до того, як Енді встигла постукати.

​Вона увійшла швидко, щільно зачинила двері й повернула замок на всі оберти. Енді виглядала блідою, але лякаюче зібраною.

​— Енді? Що сталося? — Майк підійшов ближче, маючи погане передчуття.

​Вона повільно підняла на нього очі — у них застигла суміш розгубленості та жаху. Мовчки діставши смартфон, вона розблокувала його і підсунула по столу до Майка.

​— Це почалося сьогодні вранці, — майже пошепки промовила вона. — Майку... я не розумію. Хто це? У тебе є ідеї, хто міг це написати? Хтось, хто знає нас обох?

​Майк взяв телефон. У месенджері висіли повідомлення від невідомого контакту:

​СМС 1: «Ти дарма влізла в це Енді. Залиш Майка в спокої поки не стало занадто пізно».

​СМС 2: «Я бачу тебе прямо зараз. Синя сукня тобі не личить. Вона буде виглядати лутше коли стане червоною».

​Майк відчув, як до горла підкочує нудота. Він дивився на екран, і в голові спалахнуло лише одне ім’я, яке він виплюнув із ненавистю:

​— Це вона. Хлоя. Більше нікому.

​— Хлоя? — Енді перелякано кліпнула очима. — Але навіщо їй я? Ми ж майже не знайомі... Вона справді здатна на таке? Вона стежила за мною весь день? Майку, вона знає, у що я була одягнена!

​Майк відчув обпалюючу хвилю люті та провини.

​— Боже, Енді... пробач, це все через мене. Вона зовсім з’їхала з глузду. Я зараз же дзвоню в поліцію.

​— Ні! Стій! — Енді різко схопилася і схопила його за руки. Її очі наповнилися сльозами. — Що ти їм скажеш? Поліція нічого не зробить через пару СМС. А вона... вона тільки розлютиться. Якщо ти підеш до них, вона зрозуміє, що ми налякані. Вона цього і хоче.

​Вона притиснулася лобом до його плеча, її плечі тремтіли.

​— Я не можу повернутися до себе в квартиру, Майку. Мені страшно. Дітей я вже відвезла до мами.

​Майк міцно притиснув її до себе. Тепер вони були не просто коханцями. Вони були союзниками у війні проти «божевільної Хлої».

​— Ти нікуди не поїдеш. Залишайся сьогодні в мене, — твердо сказав він.

​Цю ніч вони провели разом, зачинившись у будинку на Оквуд-авеню. Майк не спав, прислухаючись до кожного шурхоту за вікном.