Розділ 8. Повідомлення з нізвідки

Ранок на Оквуд-авеню вперше за довгий час не був самотнім. Майк збирався на роботу під акомпанемент приємної метушні. Хлоя, потопаючи в його величезному махровому халаті, босоніж шльопала кухнею, намагаючись одночасно зварити каву та відшукати свої ключі.

​Коли він уже стояв у дверях, вона підійшла і поправила йому комір куртки.

​— Вдалого дня, майстре, — усміхнулася вона і легко, майже невагомо поцілувала його. — Заїду ввечері?

​Майк ішов до пікапа, відчуваючи незвичну легкість. Йому подобалося, як органічно вона вписалася в його простір. Подобалося, що будинок перестав бути просто бетонною коробкою для ночівлі. Він думав про те, як чудово, що вони обоє цінують свободу і не душать одне одного зобов’язаннями.

​Робота летіла непомітно. В обідню перерву Майк витер руки ганчіркою, дістав телефон і побачив сповіщення.

​СМС від Хлої:

«Майк я весь ранок думала про нас... Мені так добре з тобою на Оквуд-авеню. Здається дурно постійно мотатися туди-сюди з речами. Давай з’їдемося? Я могла б перевезти свої мольберти до тебе у вихідні. Що думаєш?»

​Майк завмер. Легкість миттєво змінилася важкістю в шлунку. Це було занадто. Занадто швидко, занадто серйозно — як крижаний душ посеред теплого сну. Він згадав їхню домовленість про «нічого серйозного», і всередині скипіла суміш паніки та роздратування. Невже і вона така сама? Невже це була лише маска, а тепер вона мітить на весь його особистий простір?

​Пальці Майка швидко застукали по екрану.

​Відповідь Майка:

«Хлоє, я в шоці, чесно. Я думав, ми домовилися, що нам просто добре разом і ми не будуємо планів. Нам круто вдвох, але з’їжджатися? Ми знайомі лише місяць! Для мене це занадто рано. Давай поки залишимо все як є».

​Він натиснув «надіслати» і не встиг навіть перевести подих, як апарат у долоні засіпався від лютої вібрації. Відповідь прийшла миттєво.

​СМС від Хлої:

«Ах ось як?! Значить я для тебе просто зручний варіант для перепиху в перервах між твоїми довбаними залізяками? Типу "прийди-піди" коли тобі захочется?!»

​Майк остовпів. Він застиг посеред боксу, не вірячи власним очам. Але не встиг він і оком змигнути, як прилетіло друге повідомлення:

​СМС від Хлої:

«Ти просто боягуз Майк! Ховаєшся за своїми "правилами" тому-що боїшся відповідальності. Не смій мені більше писати про те як тобі "харошо". Якщо я для тебе тягар через місяць — котися до біса зі своїм Оквуд-авеню!»

​Майк стояв, оглушений цією цифровою люттю. Слова, просякнуті отрутою, капсом і безглуздими помилками, відчувалися як фізичні ляпаси. Він перечитав їх тричі. Де та Хлоя, яка вранці сміялася, варячи йому каву? Звідки ця безграмотна, базарна лайка?

​Його лякала швидкість. Між його повідомленням і її першою відповіддю минуло менше чотирьох секунд. У голові промайнула здорова думка: людина не може так швидко друкувати, захлинаючись від гніву, і при цьому так сильно «мазати» по буквах. Але образа і шок переважили логіку. Здавалося, через екран телефону на нього дивиться хтось чужий.

​Вечір перетворився на катування. Майк не міг зосередитися, очікуючи нового потоку звинувачень, але телефон мовчав. Коли він під’їхав до будинку, то очікував побачити червоний «Камаро» на доріжці та почути звуки грандіозного скандалу. Він заздалегідь стиснув кулаки, готуючись захищати свої кордони.

​Але на доріжці було порожньо.

​Будинок зустрів його тією самою тишею, від якої він тікав на початку місяця. Але зараз вона не здавалася гнітючою — вона здавалася безпечною. На кухні стіл був незаймано чистим. Жодних пензлів, жодних шарфів на стільцях. У передпокої зникли кеди. Майк піднявся в спальню і розчинив шафу. Полиця Хлої була порожньою. На тумбочці не залишилося ні косметики, ні тієї самої баночки з таблетками. Навіть у ванній більше не було рожевої зубної щітки.

​Хлоя випарувалася. Повністю. Наче її ніколи й не було.

​Майк присів на край ліжка і глибоко, всім тілом, видихнув. Напруга, що сковувала плечі, раптово відпустила.

​— Слава богу, — прошепотів він у порожнечу.

​Йому не було сумно. Навпаки, він відчував полегшення. «Значить, вона дійсно така, як попереджала Енді, — подумав він. — Запальна, нестабільна. Одне слово проти її волі — і вона в люті спалює мости».

​Його навіть не відвідала думка, як вона встигла зібрати абсолютно все за ті кілька годин, що він був на роботі. Як вона могла зникнути так безшумно, не залишивши жодної порошинки. Майк був занадто вдячний долі за те, що драма закінчилася, не встигнувши початися.

​Він ліг на ліжко прямо в одязі, насолоджуючись порядком, що повернувся. Він уже почав занурюватися в дрімоту, коли телефон на тумбочці різко завібрував.

​СМС від Хлої:

«Я знаю чому ти насправді не хочеш бути зі мною. Я все зрозуміла. Це все через Енді. Вона все ще в твоїй голові да? Чи може вона все ще в твоїй постелі?»

​Майк підскочив, наче від удару струмом. Сон змило миттєво.

​— Та що за маячня... — прошепотів він, відчуваючи, як усередині все стискається.

​Охопив озноб. Звідки Хлоя знає про Енді? Вони бачилися один раз, мигцем. Повідомлення було просякнуте якоюсь нездоровою проникливістю. Воно било в саме болюче місце.

​Тепер це зникнення не здавалося «легким виходом». Воно нагадувало втечу параноїка.

​— Ненормальна... — видихнув він, кидаючи телефон на ковдру.

​Але в глибині душі оселився справжній страх. Якщо Хлоя так одержима Енді, що знищила їхні стосунки через одну тінь минулого, то на що вона здатна далі?

​Майк підійшов до вікна і щільно засмикнув штори. Він ще не знав, що ця СМС — лише перша цеглина у стіні, якою його почали відгороджувати від реальності.