Розділ 6. Швидкість без гальм

Перше справжнє побачення Майкла та Хлої не було схоже на його звичні вечері в ресторанах, де треба було стежити за поставою та обирати правильне вино. Хлоя заїхала за ним на своєму «Камаро» в суботу ввечері, коли сонце тільки почало сповзати за горизонт, забарвлюючи небо в колір стиглого персика.

​— Сідай, похмурий механіку! — крикнула вона, перекриваючи ревіння мотора. На ній були короткі джинсові шорти та майка з логотипом якоїсь забутої рок-групи. — Сьогодні ми їдемо туди, де немає стільникового зв'язку та здорового глузду.

​Вони гнали прибережним шосе. Хлоя водила так само, як жила: азартно, на межі фолу, постійно перемикаючи треки на магнітолі. Вітер вривався в салон, плутаючи її медові кучері та кидаючи їх Майклу в обличчя. У якийсь момент вона просто скинула кеди на заднє сидіння і натискала на педалі босоніж.

​— Знаєш, що мені в тобі подобається, Майкле? — запитала вона, коли вони зупинилися на безлюдній скелі над океаном. — У тобі відчувається величезна прихована сила. Як у моторі, який довго не заводили. Ти весь такий правильний, надійний... але в очах у тебе чорти танцюють.

​Майкл сперся на капот, вдихаючи солоний запах бризу. Поруч із нею він почувався підлітком, який втік із нудного інтернату.

​— Мої чорти давно на пенсії, Хлоє. Після розлучення я просто хотів тиші.

​— Тиша — це для небіжчиків, — вона підійшла впритул, і Майкл знову відчув цей аромат, що зводив з розуму: фарба, ваніль і південне сонце. — Життя має пахнути бензином, адреналіном і чужими поцілунками.

​Вона не чекала, поки він наважиться. Хлоя притягнула його за комір куртки і поцілувала — жадібно, вимогливо, з присмаком м'ятної жуйки. Це не був ніжний поцілунок Енді, який завжди відчувався як печатка на офіційному документі. Це був вибух.

​Наступні тижні злилися в один строкатий калейдоскоп. Майкл ловив себе на тому, що на роботі постійно перевіряє телефон. Повідомлення від Хлої були короткими і дивними: фото незвичайної хмари, аудіозапис вуличного музиканта або просто: «Хочу піцу і тебе. В будь-якому порядку. Чекаю за годину».

​Він почав брехати Енді. Спочатку це було важко, але з кожним разом брехня злітала з язика все легше.

​— Затримався в боксі, — кидав він у слухавку, поки Хлоя в цей час малювала на його долоні фломастером хитромудрі візерунки.

​— Завтра не зможу, треба забрати деталі, — говорив він, а сам у цей час допомагав Хлої перетягувати величезні полотна до її нової студії.

​Енді приймала його виправдання з лагідним розумінням, яке почало його дратувати. Вона була занадто хорошою. Занадто передбачуваною. На фоні Хлої, яка могла розплакатися через сумну пісню, а за п'ять хвилин танцювати на кухонному столі, Енді здавалася чорно-білим фільмом, увімкненим на беззвучний режим.

​Одного вечора, коли вони сиділи в майстерні Хлої серед банок із фарбою та обрізків тканини, Майкл помітив, як вона на мить завмерла, вставившись в одну точку. Її пальці дрібно тремтіли, а погляд став відсутнім, колючим.

​— Хло? Все в порядку? — він торкнувся її плеча.

​Вона здригнулася, моргнула, і в очі миттєво повернувся звичний блиск, але на дні зіниць залишилося щось темне, тривожне.

​— Так... просто накрило трохи. Знаєш, іноді мені здається, що світ навколо — це просто декорації з картону. Один поштовх — і все завалиться.

​— Я не дам йому завалитися, — серйозно сказав Майкл.

​Хлоя подивилася на нього з такою проникливою ніжністю, що в нього защеміло серце. Вона дістала з-під футболки ланцюжок. На ньому висів той самий срібний кулон у формі серця.

​— Це мій талісман. Мама подарувала, коли мені було десять. Вона сказала, що поки він на мені, моє серце завжди знайде дорогу додому.

​Майкл взяв кулон у руки. Прохолодний метал, потертий від часу, зберігав тепло її шкіри. Він подивився на Хлою — розпатлану, з плямою фарби на щоці, з цією нескінченною цікавістю в медових очах. Йому раптом відчайдушно захотілося, щоб це тепло нікуди не зникало.

​— Красивий, — тихо сказав він, повертаючи медальйон.

​У цей момент у майстерні, заваленій ескізами та просякнутій розчинником, Майкл відчув дивний, давно забутий спокій. Йому не хотілося нічого планувати чи аналізувати. Йому просто хотілося, щоб цей вечір тривав якомога довше.