22.Млинці по вихідних.

Дорога назад була тихою. Сонячні промені лягали на трасу м’якими смугами світла, в машині грав рок — неголосно, ледь чутно. Аліна сиділа, підклавши під щоку долоню, і дивилась у вікно. За вікном миготіли поля, лісосмуги, маленькі села — ніби кадри з фільму, в якому вона — героїня, що повертається з якогось важливого рубежу.

Андрій вів машину мовчки, іноді поглядаючи на неї. Його рука час від часу знаходила її пальці. Вона ніжно відповідала дотиком.

— Як ти? — спитав він, коли залишили позаду ще одну безіменну зупинку.

— Втомлена, — всміхнулась. — Але спокійна. Мама — золото, зняла каменюку з моєї душі. А тато… ну, ти сам бачив, він ще не готовий. Але це вже не кінець світу.

— Ні. Це просто дорога. А дороги, як ти знаєш, завжди ведуть кудись далі.

Вона повернула до нього голову, усмішка торкнулась куточків її вуст.

— Ти сьогодні дуже філософський.

— Можливо. Або просто нарешті маю час і тишу, щоб сказати дещо важливе.

Він зупинив машину на узбіччі, прямо біля лісової смуги, де пахло соснами й весною. Глянув на неї — прямо, відкрито, з тією глибиною, від якої перехоплювало подих.

— Аліно. — Він узяв її руку. — Я хочу, щоб ми жили разом. Досить цих хованок і пока тушок один до одного.

Вона завмерла. Її серце, щойно розслаблене дорогою, зробило кульбіт.

— Разом? — перепитала, не вірячи до кінця.

— Так. Не як бос і підлегла. Не як коханці з таємницею. А як двоє людей, яким добре одне з одним. Я хочу бачити тебе зранку, сваритись через те, чия черга винести сміття, пекти тобі млинці по вихідних, лаятись через розкидані речі… Жити. Поруч. Разом.

Аліна дивилась на нього широко розплющеними очима. Потім усміхнулась — так, що його серце теж не витримало.

— А можна без сміття? Але з млинцями — домовились.

Він розсміявся. І нахилився, щоб поцілувати її. Поцілунок був простий, як перший ковток ранкової кави. І такий же необхідний.

Коли вони рушили далі, світ здавався світлішим. Майбутнє — трохи менш невизначеним. А Аліна сиділа з тим самим сяйвом в очах.

Бо вона знову обирала. І цього разу — з любов’ю.