16. Вечірка.

Коли Андрій заїхав за нею о шостій, Аліна вже чекала під під’їздом. Вона мала такий приголомшливий  вигляд, що  він майже забув, як дихати: вузьке плаття темно-винного  кольору, м’які локони на плечах і та усмішка — трошки грайлива, трошки невпевнена. Як вона взагалі могла так швидко стати такою… небезпечною?

— Ти виглядаєш приголомшливо, — сказав він, відчинивши їй дверцята автівки.

— Дякую, — зніяковіло всміхнулась Аліна. — А ти виглядаєш… інакше.

— У сенсі?

— Розслаблено. І трохи  іронічно. — Вона підняла брову. — Це спеціальний образ для вечірок?

— Образ — це для вас, дівчат. Я просто сьогодні не в офісі, — підморгнув він.

У квартирі Макса було вже людно — кілька айтішників, пара друзів з інших проєктів, хтось із сусідів. Музика грала не надто гучно, по кухні розносився запах піци й чогось солодкого з духовки. Макс зустрів їх у футболці з написом «Тепло, вай-фай, пиво — ідеальний вечір».

— О, зіркові гості підтягнулися! — вигукнув Макс, широко розвівши руки. — Андрію, не вірю очам. Ти таки вирвався з тієї чорної діри, яку називаєш «робота»?

— Іноді навіть чорні діри відпускають, — усміхнувся Андрій, потискаючи йому руку. — Але сьогодні вся увага — тобі. З днем народження, друже! Тримай подарунок.

— Та ну, головне, що ти тут. Найкращий подарунок — бачити, як мій товариш знову згадав , що значить жити, усміхається  і навіть прийшов із дамою серця.

Макс перевів погляд на Аліну і змовницьки підморгнув:

— Аліно, скажи чесно: у тебе випадково немає ще однієї такої ж ефектної подруги? Бо я б теж не проти пригадати молодість і тряхнути кістками».

Аліна розсміялася:

— Вітаю, Максе, — коротко привіталась  дівчина і посміхнулася . — Є. Лєра. Дикої вдачі, з довгими ногами і гострим язиком. Наступного разу покличу її з собою — тримайся.

— Домовились! — Макс задоволено потер руки. — Тепер ідіть всередину. Там пиво, вино, піца і навіть музика без шансонів — я старався.

Вони провели вечір легко і без напруження. Андрій зовсім змінився: жартував, сміявся від душі, навіть грав на приставці з якимись хлопцями. Аліна сиділа поруч, веселилася разом із усіма, але весь час її долоня лишалася в його. Коли вона піднімала на нього очі — він уже дивився на неї. Легкі поцілунки, дотики, теплі погляди — ніби вони знову були підлітками, які відкривають усе вперше.

— Ти мені подобаєшся такою, — прошепотів він їй на вухо, коли вони на хвилину залишились удвох на кухні.

— Якою?

— Щасливою і розслабленою. Не контролюючою ситуацію. 

Аліна торкнулась його щоки, провела пальцями по щетині, і світ на мить зупинився.

— Сьогодні ніякого контролю…

Андрій нахилився до Аліни, його губи торкнулися її скроні.

— Хочеш поїхати до мене? — запитав тихо. — Правда їхати всього два поверхи ліфтом.

Вона лише кивнула. Без сумнівів. Без вагань.

*****

У квартирі було напівтемно. Андрій увімкнув м’яке освітлення вітальні, поставив на стіл два келихи і виніс пляшку вина. Але вони так і не дійшли до нього.

Аліна скинула  пальто, залишившись у легкій сукні, і обернулась до нього. Він дивився на неї мовчки, неначе збирався запам’ятати її назавжди.

— Ти неймовірна, — прошепотів він.

Вона зробила крок назустріч. Він — два.

Поцілунок вибухнув миттєво, жадібно, ніби обидва не мали більше часу чекати. Його руки впевнено обійняли її талію, її пальці заплутались у його волоссі. Вони відчували лише одне одного — запах, дотик, подих.

Рухаючись в один ритм, не відриваючи губ, вони дістались до спальні. Андрій зупинився, провів пальцями вздовж її шиї.

— Якщо ти зараз скажеш “ні” — я зупинюсь, — сказав він хрипко. — Потім мене не зупинить ні пожежа, ні потоп.

Аліна подивилась йому в очі. Вони блищали — від бажання, довіри, почуття.

— Не зупиняйся, — прошепотіла.

І він не зупинився.

Їхній перший раз був пристрасним і водночас ніжним. Він знімав з неї одяг повільно, ніби розгадував таємницю. Вона відповідала на кожен його дотик, кожне слово. Їхні тіла сплелися в один ритм — впевнений, глибокий, бажаний. Це не було про поспіх. Це було про спрагу, що накопичувалась довго і тепер нарешті знайшла вихід.

У тиші ночі залишились лише їхні зітхання і шепіт імен.

*****
Вони прокинулись пізно — сплутані простирадла, ранкове сонце крізь напівзакриті штори і тепле мовчання, в якому не було жодного сумніву. Андрій лежав поруч, спостерігаючи, як вона ще дрімає, з легким вигином губ, у якому жила вчорашня ніжність.

— Доброго ранку, — пробурмотіла вона, не розплющуючи очей.

Він відчувши себе знову молодим і щасливим , привітався поцілунком.

*****
 

Вони сміялись, цілувались, готували сніданок удвох, ніби вже давно були разом.

 Відтоді вони наче ввійшли в нову реальність, де зникло “вона й він”, і з’явилось “вони”. Без гучних слів, без офіційних заяв, просто… разом. Аліна залишалась у нього з ночівлею, в ванній кімнаті вже зʼявилась її зубна щітка, гель для душу , зволожуючий крем. Іноді вранці  він прокидався від її сміху на кухні, коли вона щось готувала в його сорочці і розмовляла з подругою. Вони гуляли містом, тримались за руки, обговорювали дурниці й мовчали про серйозне — ще не час.

Це були найзатишніші дні. Без напруги, без минулого. Тільки двоє людей, яким добре одне з одним.

Але спокій має властивість тривати недовго.