10. Нобелівська премія за каву.

Ранок вівторка видався похмурим і задушливим. Андрій сидів у своєму кабінеті й, пригублюючи міцну чорну каву, механічно переглядав пошту. Чесно кажучи, він майже не вірив, що ця Аліна знову з’явиться. Після того, як вона втекла вночі, а тепер мала зайняти посаду його секретарки… ситуація виглядала абсурдною.
 

Але рівно о дев’ятій у приймальні почувся м’який звук відчинених дверей.

Аліна.

Вона увійшла так, наче нічого не сталося. Спокійна, зібрана, одягнена строго — жодного натяку на ту дівчину, що сиділа в нього на кухні в короткому топі і шкіряних штанях . Її карі очі дивилися на нього з легкою професійною цікавістю, а не з соромом чи страхом.

— Доброго ранку, — привіталася вона, поклавши на стіл записник і ручку.

— Доброго, — буркнув Андрій, спостерігаючи, як вона швидко знайомиться з офісом.

Через декілька годин він зрозумів, що ця дівчина — не просто випадковий працівник, якого він погодився взяти через знайомство. Аліна діяла методично і впевнено: за короткий час вона розібрала картотеку, склала список термінових завдань, виправила помилки у розкладі зустрічей.

— Андрію Миколайовичу,  я оптимізувала ваш графік, — повідомила вона трохи згодом, заходячи до кабінету. — Тепер , сподіваюсь, у вас не буде накладок у переговорах, і ось , подивіться, з’явився час на обід. До речі, я б могла замовляти для вас бізнес-ланчі з одного дуже пристойного і недорогого закладу. Там готує мама моєї одногрупниці і ,повірте, ви зʼїсте  все до останньої крихти, коли спробуєте її страви.

Вона поклала перед ним акуратно складений розклад. Андрій пробіг очима: усе чітко, продумано, жодного хаосу.

— Непогано, — визнав він, піднімаючи брову. - Від замовлених обідів поки що відмовлюсь, але обдумаю твою пропозицію. І внеси в мій графік, будь ласка, в пʼятницю обід зі Світланою. 

Аліна ледь помітно всміхнулася. Їй явно подобалося бути корисною. Але її вже длубав червʼячок цікавості : «хто така ця Світлана?!»

А потім була кава.

Вона принесла чашку з таким виглядом, ніби зараз вручить йому Нобелівську премію. Або отримає її сама за приготований нею для боса напій. Вона старалася, ще вчора  розпитала у колег відомості про свого начальника.  Дізналася, що він притримується здорового способу життя і харчування. Тому притягла з дому баночку тростинного сиропу , щоб зробити його каву солоденькою і корисною. 
Андрій взяв філіжанку, зробив ковток і… ледве не скривився.
 

Жах.

Занадто солодка. Відчуття, ніби запив еспресо сиропом.

Але він , дивуючи сам себе, мовчки допив каву, кинувши погляд на Аліну, яка чекала оцінки свого «шедевру».

— Дякую, — сказав рівним голосом.

Вона задоволено кивнула й повернулася до роботи.

Андрій потер перенісся. Але, дивлячись на її натхненну роботу і старання , він вирішив, що кава — це дрібниця.