Розділ 10

Влад йде, а я ще деякий час сиджу, не в змозі поворухнутися.

«Позбудься цієї дитини»…

Він справді це сказав? І відразу після цього подався до виходу.

Я не кричу йому в спину все, що думаю про нього. Хоча дуже хочеться. Язик свербить! У мене накопичилося багато слів та ще більше емоцій.

Це жахливо. Як можна так говорити про дитину? Як можна давати такі поради? Адже є шанс, що це – його малюк, його рідна кров. Чотири роки я вважала Розовського порядною людиною. Моя віра в його ідеальність похитнулася після листів від його коханки. Й ось тепер – він остаточно знищив і розчавив уявлення про свою шляхетність… Одна коротка фраза розкрила його суть краще за тисячі розмов та красивих жестів за чотири роки.

Та й до своєї вагітної дівки Влад теж, напевно, ставиться споживче. Адже він жодного слова не сказав мені про її існування, про майбутню дитину.

Чому чоловік не попросив у мене розлучення, як тільки вона завагітніла? Чи планував продовжувати вести подвійне життя, щоб не засмучувати діда й не псувати репутацію? Можна подумати, я так сильно потрібна була його родині, що вони трималися за наш шлюб…

А може, він планував забрати в неї малюка після народження на правах забезпеченого батька, який може дати дитині набагато більше, ніж середньостатистична одинока мати? Я читала про такі історії. Фактично використав її як сурогатну матір?

Шукаю в телефоні фотографію її УЗД. Який там термін? Аж точно більше мого. Чи є хоч один шанс, що Влад не знав про вагітність?

Просто смішно. Жінка спить із ним і напевно мріє одружити із собою. А інакше до чого були ці листи з фото та відео їхніх злягань? Вона явно добивалася, щоб я влаштувала скандал та ініціювала розлучення.

За такого розкладу вона мала заявити Владу про дитину відразу, як побачила на тесті дві полоски. Не здивуюсь, якщо вона спочатку намагалася розв’язати це питання безпосередньо з ним. І коли не досягла результату, почала писати мені.

На жаль, у мене нульовий досвід медичного спостереження під час вагітності. Гадки не маю, на яких термінах роблять УЗД та як воно виглядає. Але щось мені підказує, що ембріон там уже не ледь помітна точка на крихітному терміні, а набагато більший…

Чому Влад про нього промовчав? Це питання здається ключовим, але відповідь на нього мені взяти нема звідки.

Мабуть, треба було сказати чоловікові, що я знаю про цю дитину. З іншого боку, а що йому варто заявити, що це – підробка і він не має до неї відношення? Я ж не ловила його на місці злочину, на відміну від нього. Мені і пред’явити йому нічого, крім листів, правдивість яких не стовідсоткова… Він тільки посміється з моїх спроб розділити з ним відповідальність за розвал нашої родини.

Боже, та чого можна очікувати від чоловіка, який відправляє мене на аборт, знаючи, що дитина може бути від нього?! Він готовий убити свого спадкоємця тільки тому, що його мати зробила помилку?

Одного разу схибила, і відразу – червона картка, вирок. Без суду, без права на захист та виправдання… Начебто сам безгрішний!

Розумію, що далеко не кожен чоловік здатний пробачити коханій та забути про зраду. Але Влад навіть не спробував мене вислухати!

Мені доведеться піти до Дмитра, розповісти йому про дитину та попросити зробити тест. Це бридко, огидно і страшенно принизливо. Не розумію, як я могла до такого докотитись. Я ніколи не допускала думки про зраду чоловікові.

Це якийсь кошмар, що затягнувся і ніяк не закінчується. Почуваюся рибою, викинутою в шторм на берег… Але не можу прокинутися, щоби припинити цей жах.

Розлучення відбувається як у тумані. Безсонна ніч. Хвилювання. Розпач. Невпевненість та страх майбутнього. Гробове мовчання Влада.

Здається, він навіть не вітається зі мною. Навіть не киває! Він трохи спізнюється, перебиває реєстраторку, коли та намагається промовити стандартний для такої події монолог.

– Це зайве. У мене обмаль часу. Перейдімо до підписання паперів.

Наче він як мінімум прем’єр-міністр, а не пересічний помічник директора концерну, хай і досить великого.

Розовський мовчки ставить підписи, чекає, поки я зроблю те ж саме, і відразу йде.

Реєстраторка дивиться на мене із співчуттям.

– Кріпіться… Можливо, на краще, що ви з ним розлучилися зараз, поки ви ще зовсім молоденька. Бог відвів від такої важкої людини. А так у вас ще все життя попереду.

Мені неприємно, що вона стала свідком мого приниження. І дуже не подобаються її коментарі. Ненавиджу, коли хтось лізе в моє особисте життя і дає поради.

– Це все? – питаю, насилу стримуючи сльози.

Мені терміново треба знайти місце, де я можу хоч трохи поплакати. Бо греблю прорвало… До дому не дотерплю.

– На сьогодні – так. Наступного тижня зателефонуйте з приводу свідоцтва про розлучення, воно ще не готове, – жінка говорить винно, нібито від неї особисто залежать ці формальності.

Кілька днів я лежу, забиваючи на навчання, архів, плани та зобов’язання. У чужій незатишній квартирі, яка за місяць так і не стала мені домом. Я розбита та знищена. Настав кінець світу, апокаліпсис. Весь світ – у руїнах. А я десь глибоко під завалами.