Розділ 9

На щастя, Влад та його родина не роблять жодних спроб помститися чи якось насолити мені. Принаймні, у списках зарахованих аспірантів моє прізвище фігурує першим, на кафедрі до мене, як і раніше, ставляться добре, керівник не висловлює жодного невдоволення чи причіпок.

Можливо, усі ці люди – справжні професіонали, на яких не впливає наявність чи відсутність зв’язків та блату. Для них набагато важливіше моє вміння вчитися і навички дослідника, ніж якісь соціальні умовності. Це дуже гріє душу і вселяє надію, що я впораюся.

Чи є життя на Марсі – науці невідомо. А ось на питання, чи є життя після розлучення, я вже можу відповісти ствердно.

Втім, за документами я все ще Розовська. І не можна виключати, що магія криється в прізвищі, і що мене чекає після повернення до дівочого – загадувати не беруся. Розв’язуватиму проблеми в міру їх виникнення.

Поки ми офіційно не розлучені, зберігається квола надія на возз’єднання з чоловіком. Мрію, що Влад заспокоїться, ми поговоримо, він дасть мені можливість попросити вибачення та все пояснити… Я готова до будь-яких його умов!

Соромно зізнатися: я ладна навіть погодитися на роль порцелянової статуетки у вітрині, бо смертельно боюся залишитися сама.

І справа не в грошах та достатку, до яких звикла. А в тому, що статус дружини – це своєрідний захист та впевненість. Без нього – суцільна вразливість.

Чи можу я сама протистояти проблемам і захищатися від зловмисників? Не впевнена. За чотири роки я звикла у всьому покладатися на чоловіка.

На Дмитра не розраховую. Втім, він і не висловлює бажання зайняти місце Влада. Та навіть якби хотів, то я цього не хочу й не піду на таке! Не бачу його в жодній ролі в моєму житті. Дав мені нарешті спокій – і це чудово…

Намагаюся налагодити свій побут і просто жити. Розпаковую речі. Ходжу в архів, збираю матеріали для наступної статті та для дисертації загалом.

Реєструюся на генеалогічних форумах, даю оголошення про допомогу в пошуку документів та складанні родоводу. Але в цій справі дуже важлива репутація, а доки мене ніхто не знає, то й замовлення надходять копійчані. Потрібно шукати постійне джерело доходу, стримувати свої запити та звикати до бідності. А це виявляється зовсім не просто…

За роки шлюбу із Владом у мене не залишилося старих університетських подруг, усі друзі в нас були спільні із чоловіком. Але тепер їм якось різко стало не до спілкування зі мною.

Я не настільки наївна, щоб вірити в такі дивні збіги… Не дурна – я в змозі скласти два плюс два. Я була цікава їм, лише поки ми із чоловіком були разом.

Намагаюся зустрітися із Сашею, але кілька разів наші домовленості зриваються: то в неї малюк занедужує, то йому потрібно робити щеплення, то вони чекають удома на комісію із соцзабезу, то в чоловіка – довгоочікуваний вихідний…

Самотність виявляється тотальнішою і страшнішою, ніж здавалося спочатку… Я намагаюся забивати її роботою, пошуком клієнтів та вивченням «матчастини». Швидко розумію: щоб займатися генеалогією, знань з історії недостатньо. Кожен часовий період та народність мали свої відмінні риси, характерні документи і традиції.

Збереженість фондів у різних архівах дуже різниться, оскільки берегти їх почали тільки відносно недавно, а до того могли і для розпалювання печі використовувати, і просто цілеспрямовано знищувати як такі, що не становлять історичної цінності.

Мені б чарівний інструмент, який за ключовим словом розповість, у якому фонді, описі та справі може зберігатися необхідна інформація. Але такого ще не винайшли та не створили. А на складання власної бази даних знадобляться роки кропіткої роботи.

Останнім часом деякі люди готові платити великі суми задля того, щоб знайти документи, що підтверджують приналежність до тієї чи іншої національності, яку ще недавно намагалися приховувати, або просто побудувати генеалогічне дерево й повісити його на стіні.

Чоловіки нині змагаються не розмірами принад, якими їх наділила природа, а глибиною та шириною родового дерева. І це виявляється чудовою і перспективною тенденцією. Тому що вплинути на розмір останнього та ощасливити людину, а заразом і збільшити товщину свого гаманця, дослідникам цілком під силу.

Втім, більшість істориків дуже скептично й навіть зневажливо ставляться до генеалогії – приблизно як шанувальники високої класичної літератури до любовних романів чи любителі класичної музики до сучасної естради. Але тим краще для таких, як я, що бачать у генеалогії цікаве й реальне джерело для заробітку.

Щоправда, чим більше я заглиблююсь у вивчення «матчастини», тим більше розумію, що треба бути не просто знавцем історії та архівних фондів, а і свого роду Шерлоком Холмсом. Оскільки вперед знань мають бігти інтуїція, чуття та знаменитий дедуктивний метод.

Дві смужки на тесті мене приголомшують і бентежать. Я за два роки переробила сотні тестів – і щоразу результат був негативним. Я і плакала, і засмучувалася, і впадала щомісяця в депресію. Й ось тепер дивлюся на таку довгоочікувану другу смужку – і не знаю, як реагувати.

Перша думка: безмежне щастя. Хапаюся за телефон дзвонити Владу, але відкладаю. Біжу одягатися, щоб їхати до нього в офіс та повідомити новину про дитину особисто.

Гальмую себе вже у дверях.

А чому я вирішила, що це – дитина Влада? В останньому циклі в мене, зважаючи на все, був секс ще й із Дімою. І якщо вірити в те, що я бачила, коли прокинулася, він був незахищеним, а перерваний статевий акт навряд чи можна вважати надійною контрацепцією.