Розділ 7

Нарешті іспити в аспірантуру позаду. Я здала все на «відмінно», тому можна бути впевненою, що мене візьмуть, навіть не чекаючи на офіційні списки тих, хто вступив.

З Владом останніми днями в нас натягнуті стосунки. Я втомилася домагатися його. Це надто виснажливо й безрезультатно. Стосунки – це завжди внесок від двох. Одна я не тягну.

За останні два тижні Дмитро писав кілька разів, пропонував зустрітись і поговорити. Це трохи дивно з огляду на те, що формальний ритуальний танець зустрічі однокласників, які не бачилися понад шість років, ми вже станцювали. Посиділи, подивилися один на одного, каву-чай випили, обмінялися плітками та новинами. Навіщо знову зустрічатися?

Мене це напружує. Напевно, буде про щось просити. Може, шукає роботу з більшою зарплатнею або хоче прилаштувати знайомого. Або, що ще гірше, планує попросити гроші в борг.

Інших варіантів немає. Скільки не думаю – фантазія не підкидає нічого адекватного. Не залицятися ж до мене він надумав?! Дмитро – аж ніяк не дурень, напевно розуміє, що йому нічого не обломиться і чим це для нього загрожує. Навіть якщо я колись була в нього закохана, то давним-давно все пройшло.

Я заміжня!

Після останнього іспиту – настрій піднесений. Я дуже ретельно готувалася та сильно хвилювалася. Адже хотілося вступити до аспірантури самостійно, заслужено, без жодного підстрахування. Щоб усе було по-справжньому, щоб ніхто, навіть чоловік чи його дід, ніколи не сказав, що мені хтось допомагав. Я всього все життя домагаюся сама!

Виходячи з інституту, дзвоню Владу. Мені не терпиться з кимось поділитися радістю.

– Привіт! Я здала на «п’ятірку»!

– Міло, я радий за тебе, молодець. Я зайнятий, – говорить сухо та дуже холодно, після чого одразу кладе трубку.

Ніби обливає крижаною водою…

Чому я вирішила, що він зрадіє і запросить мене до ресторану відсвяткувати цю подію? От дурепа…

Звичайно, він справді може бути зайнятий. Адже він на роботі. Але хіба в нього не має бути перерви? Він міг би зателефонувати.

Але не дзвонить.

Я готую вечерю. Просту, але з елементами святкової. Ставлю свічки. Ми давно не влаштовували романтичних вечорів. Останнім часом якось не до них було.

Одягаю красиву сукню, укладаю волосся. Нехай ми не в ресторані, але дуже хочеться чогось особливого, не повсякденного. Я сьогодні заслужила на невеличку казку!

Але у звичний час Влад не приїжджає. І навіть не дзвонить.

Зайнятий?

Чи роботою? А може…

Хочеться плакати. Намагаюся стримуватись, щоб не зіпсувати макіяж. Рано чи пізно він прийде. Не треба йому бачити мої сльози.

«Сьогодні затримаюся», – прилітає за годину.

Я злюся!

Знімаю сукню, змиваю макіяж, розпускаю та розчісую волосся. Набридло таке ставлення! Я не на смітнику себе знайшла!

Коли засинаю, приходить ще одне повідомлення: «Як твій іспит?»

Дмитро. Настирний який… Але він точно не винен, що мій чоловік – козел. Намагаюся бути ввічливою, хоча дуже хочеться на комусь зірватися.

«Здала на п’ять».

«Вітаю! Вип’ємо завтра каву?»

Усі минулі дні я відмовлялася, прикриваючись іспитами. Тепер у мене залишилася лише одна відмовка. Якщо розумний, то до нього має дійти.

«У мене чоловік ревнивий. Навряд чи зрадіє, що я з хлопцями п’ю каву».

«Та ми ж по-дружньому, як однокласники. Я, до речі, сьогодні з Льохою Портновим спілкувався».

Не знаю, що йому відповісти.

Намагаюся поставити себе на місце Влада. Чи ревнувала б я, якби він з однокласницею кави випив? Ні, мабуть, це безглуздо.

Але це для мене з Дмитром уже друга така зустріч. Чи не занадто? Один раз – це випадковість, а два – уже система… Навряд чи чоловікові сподобається.

Але йому, судячи з усього, начхати. Він навіть не подзвонив мені та не привітав! Суха есемеска з попередженням про запізнення – не рахується.

«Добре. Завтра в тому ж місці на пів години раніше. Але в мене буде лише тридцять хвилин», – відразу позначаю рамки, згадуючи минулий конфлікт із Владом через моє запізнення додому.

«Окей. Кочки ночки».

Я більше не відповідаю. Про всяк випадок стираю у себе все листування.

Чоловік приходить, коли я вже сплю. Не знаю, о котрій годині це відбувається. Мені начхати. Сьогоднішню порцію сліз я вже виплакала. А тепер просто хочу спати.

Не встаю, не зустрічаю, не пропоную розігріти вечерю.

Я втомилася та сплю.

На ранок він збирається на роботу невиспаний і злий. Ображений за те, що я серед ночі не танцювала навколо нього польку-метелика. Та і прапор йому до рук. Я теж скривджена! І це нікого не цікавить.

Після стандартного набору процедур та фітнесу йду на зустріч із Дмитром. Я така зла на чоловіка, що в глибині душі навіть хочу, щоб він нас побачив. Нехай приревнує, нехай влаштує скандал. Можливо, тоді замислиться, що я відчуваю, живучи поруч із людиною, якій на мене начхати і яка спить з іншою жінкою!