Розділ 3

Владлен

Після повернення близько року тому з-за кордону моє розмірене життя звичайної людини закінчилося. Дід був ще живий, але не здатний керувати концерном. Батько робив мляві спроби утримати підприємства тестя на плаву, однак у нього самого в компанії тоді виникли складнощі, і він швидко відійшов від справ.

З того часу я працюю майже без вихідних, ніби біжу марафон і не можу дозволити собі зробити перепочинок.

Валерія чудово вписалася в мій щільний графік. Зазвичай ми бачимося з нею кілька разів на тиждень. Як правило, зустрічі проходять за накатаним сценарієм: вечеря в ресторані, потім продовження побачення в неї чи в мене вдома.

Як дочка та колишня дружина бізнесменів Лера добре розуміє мене, ніколи не скаржиться на брак уваги й чудово розважає себе сама, коли я зайнятий.

Ідеальна коханка. А чи зможе вона стати такою ж дружиною? Риторичне питання, відповідь на яке я дізнаюся лише в майбутньому.

Головна складність полягає в тому, що я не маю жодного бажання грати з Лерою в сім’ю. Але часу на розгойдування історії з весіллям замало, щоб спробувати підібрати інший варіант.

Рита квапить. У неї з’явилася інформація, що Вайнштейн влітку має намір приїхати до нашої країни. Мета візиту поки що не озвучена, але не можна виключати, що він особисто захоче подивитися на підприємства-претенденти, зустрітися з власниками, обговорити бізнес-плани.

Я не вірю у всякі знаки, прикмети та чорних кішок. Але іноді трапляються такі збіги, що мимоволі дивуєшся примхам долі.

Бронюю столик у ресторані та дзвоню Валерії.

– Я заїду за тобою о восьмій, – повідомляю телефоном. – Замовив нам столик у «Ренесансі».

Остання інформація має стати для неї орієнтиром для вибору вбрання, що відповідає статусу закладу.

Налаштовуюся зробити їй пропозицію та подумки програю аргументи, які можуть прискорити весілля. Боюся, що її сім’я захоче все влаштувати за вищим розрядом і попросить на підготовку багато місяців. А мені доведеться переконати Леру все зробити якнайшвидше, щоб до приїзду старого ми вже перебували в законному шлюбі.

– Любий, я ж тобі відправила повідомлення, що сьогодні з Катериною летимо на острови. Гліб купив путівку на двох. Але в нього там щось трапилось, і я погодилася скласти їй компанію замість нього, – тараторить у слухавку. – Ми вже в аеропорту, у нас виліт за годину.

Набираю в легені більше повітря. Здається, я дав їй надто багато незалежності та свободи. Ситуація обурює. З іншого боку, я справді не читав останніми днями її повідомлень, було не до них. Можливо, вона попереджала мене заздалегідь, а я пропустив повз вуха.

– Ну що ж, – намагаюся звучати якомога спокійніше, хоча я дуже злий на ситуацію, що склалася, – бажаю тобі добре відпочити.

Якби я вчасно прочитав її повідомлення, то міг би встигнути зробити пропозицію до поїздки. Хоча… це вже чистої води марення. Нам потрібна романтична вечеря в шикарному ресторані. З фотографом та відеооператором, які зафіксують такий важливий момент у нашому з Валерією житті. Знаскоку такі речі не робляться.

Тепер, схоже, доведеться шукати іншу кандидатку. Але де її взяти? Після розлучення чотири роки тому я поїхав за кордон. Хотів екзотичних вражень та незвичайного досвіду. Там я відривався на повну. Але згадати жодного імені своїх коханок того періоду не можу.

Коли повернувся, мене одразу познайомили з Лерою, і необхідність пошуку жінки відпала сама собою.

Поки роздумую про наслідки телефонної розмови, приходить Рита. По обличчю бачу, що вона має нову інформацію. Але не поспішає її викладати.

– Владлене Романовичу, столик підтвердили, букет замовила, з агенцією з організації весіль зв’язалася, вони чекають відмашки. Фотограф та відеооператор о восьмій, як узгодили, будуть на місці, – рапортує добре поставленим голосом. – Ви з Валерією домовились про зустріч?

– Ритулю, усе відкладається. Лера поїхала на два тижні у відпустку.

– Як це – у відпустку? Ви пропозицію їй встигли зробити? Говорили про весілля? – дивується помічниця. Такого форс-мажора ми навіть не розглядали.

– На жаль. Вона зібралася летіти спонтанно. Я лише довідався, що вона вже в аеропорту. Їхати до неї було безглуздо – не встиг би в жодному разі. Тож треба розробляти план Б.

Рита ненадовго замислюється.

– Ні, брати якусь ліву жінку – не варіант… Доведеться чекати. Але терміни…

– Прошу, ближче до справи. Це питання поки що відкладемо, – переключаюсь у режим слухача та налаштовуюсь на переробку нової інформації.

– Вдалося з’ясувати дати та подробиці приїзду Вайнштейна до нашого міста. Візит не діловий. Поки що жодних відомостей про плани відвідування заводів немає. Але впевнена, що вони з’являться. Дід не такий простий, як здається. Отже, поки що мета поїздки – збір архівних та краєзнавчих матеріалів з історії сім’ї для його книги.

Помічниця робить паузу, а я ледве стримуюсь, щоб не покрутити пальцем біля скроні.

– Він найняв місцевого історика, – продовжує Рита, – який уже займається для нього підбором документів та попередніми пошуками. Передбачається, що він, тобто вона, історикиня, консультуватиме його з приводу книги.