Пригоди ШІ

Частина 1

Сестра

Дівчинка сиділа біля ліжка, на якому лежала жінка. Оленка тримала маму за руку. Вона боялася відпустити її, усю ніч вона провела тут біля узголів'я .Температура піднялася до 40. Приїжджав серед ночі сімейний лікар, який оглянув хвору, призначив нову медицину. Лише під ранок падав жар і дівчинка трохи заспокоївшись задрімала біля ліжка, на качалці. Раптом мама розплющила очі й прошепотіла тихо
- Олеееееееноооо, ти ...тут?
-Мамо, як ти почуваєшся? Покликати бабусю?
Ні, люба! Уже краще, - вона втомлено знову заплющила очі, - Ось, що я тобі скажу... Давно хотіла! Ти з роду Драконів і твого батька вбив мій чоловік. Він зрадив мені з жінкою, яка є твоєю матір'ю....Він забрав у неї тебе, привіз у наш дім і велів піклуватися про тебе....Я так полюбила тебе і прив'язалася, ти стала для мене як рідна дочка! Але настав час, щоб ти дізналася правду... Пробач мені, люба, що я не сказала тобі раніше....Я завжди  буду любити тебеееее...

Дівчинка з жахом дивилася, як жінка сповідається перед смертю, і раптом відчула, що рука її стала холоднішою, а очі заплющилися.
- На пооооміч! Бааааааааб..., швидше...
Увесь будинок прокинувся від криків Олени і забігала прислуга, прийшов лікар і бабуся. Але Оленка вже не помічала нікого, вона була так вражена тим, що трапилося, що сиділа і нерухомо дивилася вдалечінь, поки лікар її не помітив і сказав:
Відведіть дівчинку від небіжчиці... Хтось може забрати її звідси!
А далі все було як у поганому сні, тільки пам'ятає вона те, що вся сім'я зібралася разом. Одягнені всі в чорний одяг сиділи і розмовляли пошепки. Бабуся дуже засмутилася, на ній обличчя не було. Вона плакала не перестаючи, і жінки її втішали.
Оленка сиділа поруч і дивилася на всіх. Вона думала про те, що ось як буває. Була в неї мама і зараз немає її. Усередині в неї утворилася якась порожнеча, яка все наростала. 
До кімнати увійшов Ренті з молодим блондином і зупинився, щоб поговорити з бабусею. 
- Мої щирі співчуття, - сказавши це, він зі співчуттям подивився на дівчину. 
- А де ваш вихованець? На кого ви його залишили, - ледве вимовила Олена, не привітавшись.
- Ось він,- показав на Ваню Ренті і пройшов на балкон. 
- Це правда, - звернулася розгублено до нього дівчина.
- Так, я був драконом, коли Ренті мене привіз до Яхуна, то там я знайшов свою матір, яка зняла з мене прокляття і перетворила мене на людину. 
У Оленки серце готове було вирватися з грудей. Вона відчула, що це її рідний брат стоїть перед нею. Завдяки останній волі померлої, вона нарешті знайде свою справжню сім'ю.
- Але як сказати бабусі? Вона напевно не в курсі. Ще одну втрату вона не переживе. Та й брат напевно нічого про неї не знає.
- Мовчати поки що найкраще, що я можу зробити зараз, - промимрила вона собі під ніс.
- Що ви сказали ,- нахилився Ванечка до неї і його зелені очі уважно подивилися на неї. 
- Нічого, це я так...
Ваня пішов шукати Ренті. Він сидів на балконі і дивився на сад. Навколо було багато незнайомих людей.
Потрібно зателефонувати Яхуну і скасувати свято! Ми залишимося тут, щоб підтримати моїх знайомих, - сказав Ренті і набрав номер на телефоні:
- Яхун-сан, здрастуйте! Вибачте, попередьте свого батька, що бал скасовується... Ми на похороні... Померла мама Олени і бабуся дуже погано себе почуває. Можливо, потрібна буде якась допомога. 
У цю хвилину до будинку під'їхала дуже велика біла машина і з неї вийшов чоловік у чорному сомбреро і з тростиною. Він швидко увійшов у будинок.
На хвилину в залі запанувала повна тиша. Потім бабуся Олени слабким голосом вимовила:
- Що ти робиш тут? Тобі не місце в нашому домі! Іди негайно! Ти вбив мою єдину дочку! Ти вбив її....
Вона дуже хвилювалася, коли це говорила і було видно, що робить це з останніх сил. Літня жінка опустилася на стілець і заридала, а дві жінки, які сиділи поруч, почали її заспокоювати.
Проте чоловік не звернув на ці слова жодної уваги, він шукав когось у натовпі, і коли побачив Ваню, швидким і впевненим кроком підійшов до нього.
- Так ось ти який син Сандри! Шкода, що я не вбив тебе тоді... Весь у батька! Прийшов знайомитися зі своєю сестрою? Так знай, що вона моя дочка, - він схопив рукою повітря, сформувавши з нього кулю і пустив її прямо в Ренті. Тут роботу допомогла швидкість реагування, він вчасно відвернувся і цим врятував себе, а то зараз по всьому будинку були б розкидані частини від його тіла.
- Татку, не треба, - стала між ним і Іваном Олена, - Він же мій брат. Прошу тебе, йди!
- Зараз ні! Але ми ще поговоримо, - кинув грізно він Ренті та його другу.
Напевно, прохання дочки дійшло до цього жорстокого чоловіка, і він, довго не думаючи, пішов, сівши у свою машину. 
Ваня підійшов до своєї сестри і обійняв її 
- Я такою тебе й уявляв! Я відразу відчув, що ми однієї крові, щойно побачив тебе. Але не був у цьому впевнений. 
Бабуся покликала внучку до себе. Вона виглядала дуже погано, їй потрібен був відпочинок. 
- Я не сказала тобі... Але бачу, що твоя мати зробила це перед смертю. У тебе є інша сім'я. Але знай, що ти назавжди залишишся моєю онукою і це твій дім!
- Бабусю, - обійняла за шию стареньку онука, - Звичайно, я буду тебе любити і завжди  з вдячністью згадувати мою матусю.Світла їй память!

Частина 2

Святе

Вранці похоронна процесія вийшла з дому і попрямувала на цвинтар, що був майже за два кілометри від будинку, - труну несли на руках восьмеро чоловіків, а за нею йшли родичі, які під руки підтримували літню жінку, яка ледве пересувала ноги від недоспаної ночі та горя, яке її наздогнало. Поруч неї була онука з Ренті та Ванею.
Біля воріт цвинтаря процесія зупинилася ненадовго і потім продовжила свій шлях. Вийшов священик у довгій ризі з хрестом із похоронної агенції і приєднався до них.
Коли підійшли до місця поховання, бабуся взяла за руку онуку, так потім і лишилася стояти увесь час наче вкопана, доки священик говорив прощальну промову перед гробом. Її першою підвели прощатися з донькою, вона поцілувала в руки і лоб померлу і довго не відходила від труни, поки двоє чоловіків не підняли її і відвели в сторону. Олена підійшла до труни, де лежала нерухомо її мати і тихо, майже одними губами сказала 
- Матусю, ти залишишся навіки в моїй пам'яті! Я тебе люблю! Світла пам'ять, - сльози котилися по її щоках без упину, на мить клубок застиг у її горлі, і вона більше нічого не змогла вимовити. Яке горе спіткало їх. Ніхто навіть не думав, що це може колись трапиться з молодою жінкою.