10

«Пітьма мине, лиш треба почекати,
Твій страх втече, йому лиш не забудь вслід помахати.
На небі сонце стане проявом любові,
І не пролиється у цьому місці більше крові.»

©Kara Star
✨

— Геть з дороги!  

Лара вже прийшла до тями. Дівчата були одягнені в одяг, в який і потрапили сюди.

— Далеко зібралися? — Френк не впізнавав свого сина.

— Далеко!

— Сину, я тебе не впізнаю! Я готовий був тобі пробачити всі помилки, що ти наважився зробити, але ти справді вирішив проміняти свою роботу, свою долю, на цю…дівчину.

— Девід був шокований.

— Не хвилюйся, я більше ніколи сюди не повернуся, ти можеш забути мене, як поганий сон! — Юджин звільнив шлях і вони вийшли би з палати, якби Девід їх не зупинив:

— А як охоронець, якого ти мало не відправив на той світ? Ти тікаєш, а він там у лісі, де ти його й залишив, стікає кров'ю. Думаєш вийдеш сухим із води?

— Ось як ти заспівав, — Юджин обернувся до батька, все ще тримаючи свою дівчину за руку, — А що ти відповіш на те, що твій Рудий мало не надав Ларі безкоштовну путівку до Петра на співбесіду?

— До якого Петра? — на вушко прошепотів він Френкові.

— З Біблії. Фу, таке не знати! Я розчарований. — Френк зробив жалібне обличчя.

— Все, досить! Ми йдемо!

— Ну спробуйте. — переглянулися чоловіки.

Підлітки тільки хотіли вийти з палати, як на шляху з'являються Новенький із Напарником.

— Воскресли? — усміхнувся Лукас.

Дівчата оцінили жарт хлопця, але сміх тривав недовго. Девід із Френком схопили своїх синів, а воскреслі збоченці — дівчат.

— Ну що, в морозилку?

— Чудова ідея!

— Стоп! Що це за... Це сирена?

— Так, схоже на те.

— Здається, це поліція.

— Як вона тут опинилася?

— Всім руки за голову! Валарія та Адріана Паркер тут? — забіг чоловік у, всім добре відомій, формі та пістолетом.

— Це ми.

— Знайшли! — репетує поліцейський своїм хлопцям.

Дівчат відвели до машини, де на них чекала стривожена мати. Дітей, що залишились у палатах, випустили. Директора, заступника, медсестер, Здоров'яка та хлопців відправили до ділянки.

Рудий насилу дійшов до лікарні, де його впіймали поліцейські і посадили в машину. Всю будівлю перерили з ніг до голови в пошуках жертв, але знайшли тільки кімнату, де Девід з Френком робили експерименти над людьми. Сидітимуть за це вони довго.

Сестрам із сім'ї Паркер ще конкретно пощастило. Незважаючи на побої, рани, синці, спогади у пам'яті, що, можливо, не покинуть їх ніколи, вони залишилися живими.

Ліки, що кололи їм, тільки готували жертв до наступного пункту: стати ще одним піддослідним кроликом. Дії Девіда Патерсона і Френка Дайсона зазнали за собою кілька смертей.

Діти злочинців, як з'ясувалося, і не підозрювали про подвиги батьків і, що насправді це не психіатрична лікарня, а таємне місце для батьківської спраги жертв. Хлопців за співучасть закрили на добу.

Дівчата відлежувалися у нормальній лікарні, очищаючи свій організм від ліків, якими накачали їхні тендітні тіла. У палаті поблизу лежав Рудий із травмою голови. Коли він вийде звідти цілком здоровий, вирушить у в'язницю гнити разом із Здоров'яком та чоловіками, які вже там.

Через кілька днів дівчат виписали, а їх радісно, з квітами та солодощами, зустрічали улюблені хлопці, під теплі промені сонця, що танцювали на білому снігу.

~ The End ~