8

«Рятуй лиш тих, хто серце гріє,

Хто викликає смак довіри.

Забудь про страх, рятуй кохану, 

Бо не загоїш потім рани...

©Kara Star

✨

Раптом на допомогу прийшов крик, що лунав ехом по лікарні.

— Крик йде звідти. — хлопець побіг у правильному напрямку.

Тим часом Новенький гладив уже зв'язані руки та ноги Адрі. Заклеїв їй рота, що все ніяк не закривався. Хоча навіть через скотч звуки було чути у коридорі.

— Іди розберись з ним, а ми поки що розважаємось! — наказав Новенький Напарнику, бо Лукас вже вривався у двері.

— Але не забудь і мені залишити трохи!

— Обов'язково. — усміхнувся хлопець.

Напарник відчиняє двері, що веде коридором у підвал і бачить незадоволене обличчя Лукаса.

— Кудись поспішаєш?

— Де Адріана?

— А тобі вона навіщо? Що? Закохався?

— Не твоя справа! Геть з дороги!

— А як ні, то що?

За секунду Напарнику прилітає кулак в обличчя. Але хлопець також не промах і дав здачі. Поки в коридорі почалася бійка, Новенький тягнувся до ліфчика Адрі, паралельно цілуючи її в шию. Від огиди вона вдарила його ногою в живіт. Але оскільки ноги в неї були зв'язані, удар був несильним.

Новенький вирішив її провчити. Однією рукою схопив за волосся, а другою, перетворивши її на кулак, розбив губу дівчини.

— Знатимеш, як чинити опір!

Він штовхнув дівча і вона впала назад. Піднявши їй ноги, він тільки хотів торкнутися нижньої білизни, як на хлопця летять дверцята підвалу, а за нею Лукас, закривавлений і злий.

Він за хвилину розправився з Новеньким: кулаком в око, коліном у таз, ногою в живіт, не марнуючи час.

Юджин їхав за машиною Рудого, білою, як зима довкола. Вона повернула за ріг і прискорилася, тим самим відірвалась від хлопця. Лара зрозуміла, що іншого виходу немає і відчинивши двері навстіж, вистрибнула у сніг. Піднялася і швидко побігла до лісу. Охоронець, звичайно, за нею.

Вона замерзала, зі швидкістю світла, тіло покривалося, ледь не льодом, від мерзенного вітру. Босоніж бігла крихким снігом, вона благала Вищі Сили залишитися в живих. Мчала так швидко, ніби ззаду її переслідує натовп вовків. Але вона навіть не знала, що краще: вовки чи охоронець?

Юджин зупинив машину, побачивши, що білий позашляховик вже в полі зору. Але підбігши до автомобіля, він побачив порожнечу, що вбивала зсередини. Він би мало не збожеволів від накручування «Що могло статися?», якби не побачив кроки, що ведуть у глибину лісу.

На жаль, Рудий встиг схопити Лару до того, як вона втекла б до людей, благаючи про допомогу. Звичайно це б зайняло їй з пару днів.

— Ну все! Ти догралася! Я вб'ю тебе! Як жалюгідне цуценя! — чоловік витяг з кишеньки ганчірку зі смертним ароматом і почав душити дівчину.

— Чого скулиш? Жити захотілося? Раніше треба було думати! — звіряча посмішка, останнє, що бачила ця зима з життя охоронця. Або ні…

Юджин підкрався непомітно і вдарив Рудого по голові залізякою, що знайшов на задньому сидінні машини.

Поки той валявся у відключенні при смерті, хлопець підбіг до Лари, що була на межі непритомності. Юджин відніс її до машини, посадив і вони поїхали назад до лікарні, щоб зігріти дівчину і дати ліки, які знешкоджують її дихальні шляхи від смертельного аромату.

Лукас кинувся до Адріани з запитаннями: «Чи не зробив той ублюдок з нею нічого?», хоча по ранах можна було зрозуміти, що були побиття.

Хлопець витирав великим пальцем кров з губи дівчини, а вона торкнулася його голови, з якою струмком стікала червона рідина.

Їхні очі іскрилися від думок, що вони двоє не змогли запобігти цьому. Адріана не стримала сліз, а хлопець, давши зрозуміти, що все добре, ніжно, але міцно вцемився їй у губи. Крізь біль вона отримувала насолоду від його дотиків.