7

«Тримай найближче біля серця,

Того, хто захлопнув дверці.

В кімнату інших не впускає,

В обіймах лиш тебе тримає.»

©Kara Star

✨

Вона з болем подивилася на свої рани, які іскрили червоним обідком. Лукас узяв вату та зеленку з підставки і почав замазувати рани.

— Ай! — скрикнула Адрі.

— Терпи. Скоро перестане.

Дівчина подивилася на хлопця, який виглядав таким дбайливим. Закінчивши, Лукас подивився на порвану нічнушку Адріани і зрозумів, що іншого виходу немає — він зняв з себе теплу кофту, залишившись в одних джинсах і одягнув у неї Адріану.

— Можна води?

Як тільки хлопець попрямував до склянки, Адрі піднялася і кинулися в біг. Але бігла недовго. Випадково спіткнулася об ногу Лукаса, той різко повертається і ловить її.

— Це було награно?

— Нуу... Т-та... — заїкаючись, відповіла дівчина.

Хлопець був так близько... Вона дивилася на його губи, чомусь не бачачи нічого на світі, крім них. А він на її...

Вони заплющили очі й, наче в найромантичнішому кінофільмі, відчули солодкий смак поцілунку. Вони тонули в цих відчуттях із любов'ю, нехай ще такою короткою. Хлопець задався питанням «Як швидко я почав відчувати тепло при погляді на цю дівчину?».

Лукас до ранку тримав би її руками за талію, цілуючи пристрасно в губи, але з коридору почувся крик.

— Це голос моєї сестри Лари.

Лукас вийшов у коридор, зрозуміти, що сталося:

— Куди ти її несеш?

З іншого боку вибігає Юджин:

— Зупинися!

Хлопці разом закричали:

— Відпусти її!

Почувши клацання, що відключає електричну сітку, парубки насторожилися. Надворі холодна завірюха-зима, а охоронець тягне дівчину в машину. Нічнушка Валарію зовсім не гріла, що й не дивно.

Юджин не встиг добігти, бо транспорт вже встиг рушити з місця.

Юджин заявив:

— Я беру батькову машину і їду за ними! — відчиняє він дверцята позашляховика.

— Стій! У тебе є права?

— Які права? Тут вирішується життя! Тим більше, я мав пару уроків з водіння. Я впораюся.

— Добре, їдь.

— А ти? Сідай, разом поїдемо.

— Ні, там Адрі одна.

— Я почекаю.

— Їдь, ми поїдемо іншою.

— Якою?

— Не в одного в тебе батько з машиною.

— Логічно.

Юджин поїхав за охоронцем, а Лукас побіг у палату до Адріани.

Дівчина сидить в очікуванні і тут відчиняються двері. Адріана з радістю біжить в обійми.

— Лукас! — на обличчі все ще сяє посмішка.

— Що? — усмішку як рукою зняло, коли вона усвідомила, що це не її хлопець теперішніх мрій.

— Ти диви! Сама біжить до нас обійматись!— новенький стояв біля дверей зі своїм Напарником.

— Ідіть! Що вам потрібно від мене? — дівчині було страшно, настільки, що хотілося провалитися крізь землю.

— Придставляєш, щойно бачив, як охоронець голим бігав лікарнею. Ось це точно проблеми з головою. — засміявся Новенький.

— Мені здається, це знак, що сьогодні голим буде хтось ще. — Напарник усміхнувся Новому, після чого вони разом зловісно подивилися на Адріану.

— Не підходьте! — кричала жертва, віддаляючись назад.

Хлопці, навпаки, наближалися так повільно, жахливо, як раптом:

— Коротше! Що ми тягнемо? Менше слів, більше діла! — Новенький за секунду опинився біля неї.

— Лови! — він кинув Адрі прямо на розгризання Напарника.

Вони потягли її в підвал, сподіваючись, що хоч там їм ніхто не завадить.

Нарешті в палату залітає Лукас, якого так довго не відпускав голий охоронець із проханнями віддати одяг, що той узяв для себе, але хлопець не розумів у чому справа, тільки здогадувався, що, можливо, це справа рук його брата, а він той ще жартівник.

Побачивши, що палата порожня, як кімната з алмазом, без алмазу, де алмазом була Адріана, він вийшов із палати, зариваючи себе в думці «Де її шукати?».