5

«І тільки думка, що «Помилуйте!» поможе,

Не покидатиме до смерті, й страх цей тоже.

Відкинь у сторону пробачення і розуміння,

Рятуй себе, безжалісно й повільно.»

©Kara Star

✨

— Куди ви її тягнете? 

— А з тобою я зовсім скоро поговорю віч-на-віч! — загорнув він запитання сина у глухий кут.

— Здоров'як! Скажи Рудому, щоб булками ворушив і зайшов до мене.

Охоронець кивнув і зник за дверима разом із Ларою. Батько заговорив сина погрозами, щоб той не встиг простежити за охоронцем. Коли Юджин вийшов, нікого не було.

— Шукай її де хочеш, іди куди хочеш, називається. — хлопець засмутився.

Він йшов прямо, як раптом побачив навпроти тимчасового заступника, який раніше був директором, але на деякий час віддав цю посаду Девідові з особистих причин.

Юджин пройшов повз, зменшуючи швидкість. Обернувшись, він побачив, що той заходить до кабінету батька. За кілька секунд хлопець уже стояв біля дверей, чіпляючись своїми локаторами за кожну дрібницю.

Насамперед він дізнався, що Девід з Френком міняються місцями назад, тобто директор тепер Френк, а заступник - Девід. Далі розмова йшла про Лару, яка, як виявилося, зараз сидить у морозильній камері і замерзає від холоду. Ключі, якщо хлопець правильно зрозумів, має Здоров'як. Цього було достатньо, щоб побігти на пошуки Лари. Ну, а чоловіки продовжили:

— Знаєш, Френку, боюся, що сестра цієї Валарії Паркер теж спробує втекти, може б то посилити охорону?

— Ну, давай я скажу це своєму синові. Він і так має йти колоти її, от і нагляне за нею.

— Чудово!

Вже цілу годину Лара сидить у темряві, холоді та голоді. А страх її почав переслідувати ще тоді, коли охоронець вів її довгим і темним коридором. Нарешті їй вдалося розв'язати свої руки. У цьому тихому жаху вона змогла щось намацати. То був ліхтар. На щастя, робочий.

Вона озирнулася, спершу посвітила нагору, потім на всі боки і в кінці придивилася, що за дивна істота сидить попереду. Це виявився скелет. Справжній. Мабуть. Ну звичайно справжній! Не будуть ж тут штучними кістками розкидуватися!

— Боже! — з переляку вона відкинулася назад. Зрозумівши, що їй тут доведеться перебувати щонайменше кілька годин, вона спробувала заспокоїтися.

Тим часом, до Девіда заходить Рудий.

— Ну, нарешті з'явився! Наша піддослідна мало не втекла через тебе, фанеро ти, безголова!

— А я ж казав, що не треба було бамбук курити разом, він мене затягує.

— Ти куди дивився, матір твою?!

— Мати мою не чіпай!

— Закрий рота, шмаркач!

— Мені вже тридцять шість!

— Замовкни! У тебе і в дев'яносто мізків не буде!

Ображений Рудий залишив кабінет директора зі смутком на обличчі, адже йому знову не вдалося за себе постояти.

Настав вечір. У палату до Адріани ввійшов Новенький. Вона згадала, що бачила його в коридорі одразу після переїзду сюди. Ще тоді він здався їй дивним, особливо його погляд, такий холодний і пронизливий. Цього разу їй було ще страшніше дивитися йому в очі, бо в даний момент вони тут знаходилися самі.

Він ховав свою сутність за підносом із ліками в руках, який натякав на те, що комусь зараз ставитимуть укол. Але в голові він мав зовсім інше. Хлопець поклав тацю на тумбу, жарко посміхаючись.

На Адріану накинулися мурашки по шкірі. Він став водити пальцем по її тендітному тілу. Дівчина здригнулася, серце віддавало швидкі удари. Дістав із кишені скотч і заклеїв їй рота, не приймаючи до уваги захист руками. Адрі почала видавати стогін страху.

— Тіх, тіх, тіх… — він і не думав зупинятись, навпаки...

Починає розривати одяг, хоча з одягу тільки нічнушка, у якої місце для спини та плечі вже порвані. Він повільно починає опускати нічнушку по руках, щоб побачити і частини тіла покраще.