2

«Нехай ти знаєш, що робиш,

Допоки смерть тебе гнобить.

І хто б міг знати, що «Смерть»,

Ховає в собі секрет.»

©Kara Star

✨

Хлопцеві було страшно навіть торкатися шприца, але крізь страх за дівчинку, він таки набрав у нього рідину. Наближаючись до жертви, у нього почали трястись руки. Він опустив гостру річ, подивився на батька з жалем і сказав:

— Може, все-таки не треба?

Девіда розлютило це очікування неможливого. Зі злості він узяв руку сина, в якій ще був шприц, і встромив у вену малечі. Оскільки він зробив це великим ударом, то дівчинка закричала від болю. Переляканий Юджин вибіг у коридор, притиснувся до стіни, сповзаючи на підлогу, обхопив коліна руками і з жахом заявив, що більше ніколи не торкнеться цих незрозумілих ліків.

Тим часом Лукас зі своїм батьком Френком стояли біля дверей палати Адріани й обговорювали те, як він зараз має йти колоти її. Хлопець сказав, що легко це зробить й батька такий настрій порадував. Але коли Лукас увійшов до палати, то зрозумів, що не так усе буде просто. 

Йому стало шкода дівчину, але все одно підійшов, набрав рідину в укол і налаштувався колоти. У цей момент Адрі почала відвертатися, показуючи цим, що не хоче уколу. Дійсно, а хто би хотів?

Це мало допомагало, тож вона закричала. Він заткнув їй рота рукою і голка увійшла в шкіру. Адріана подивилася на хлопця з ненавистю, зате він вийшов з гордістю, але в душі все ще її шкодував.

У поліцейській дільниці теж розмова не вдавалася:

— Місіс Паркер! Три дні не минуло, лише п'ять годин. Може, вони до бабусі поїхали?

— Вона живе на іншому кінці світу.

— У будь-якому разі приходьте через три дні.

— У вас немає серця!

— Мем, воно є, просто потрібно дотримуватись правил.

— До біса правила!

Зачинивши двері, Олівія збирала до купи думки, до кого ще можна звернутися, щоб якнайшвидше знайти своїх дівчаток.

— Точно, Олег! — скрикнула жінка на пів вулиці з радості, на що люди відреагували трохи дивно.

Зателефонувавши своєму другові з СБУ, Олівія пояснила ситуацію, але почувши, що ефективніше зачекати ще якийсь час, зрозуміла, що треба брати все у свої руки.

— Ти мені нагадуєш поліцейського, з відділу якого я щойно вийшла. Повір мені на слово, я відчуваю, що щось трапилося. Тим більше, поки я йшла в дільницю, побачила на снігу два свої пакети, в яких лежали ті ж продукти, що я вказала в списку. Ще як на зло чоловік сьогодні поїхав у відрядження, а телефон вимкнений.

— Добре, Олівія. Ми з хлопцями розберемося, обіцяю.

— Дякую, Олеже.

На той момент Лара була досить хитрою дитиною і зуміла вибратися з поясів, що заважали їй відчувати свободу. Вийшла в коридор, як ні в чому не бувало, охоронця поблизу не було, тому вона побігла якнайшвидше, куди очі ведуть. 

На зустріч їй поспішає медсестра з підносом ліків. Лара неохоче штовхає її, жінка падає. Не звернувши на неї уваги, дівчина побігла далі. Попереду були сходи. Ніби нічого важкого, але медсестра ж теж не була дурою і як закричала:

— Охорона!

Почувши це, Лара прискорила біг, але випадково спіткнулася і впала до ніг Юджина, який знайомився з деякими документами у просторі коридору. Ззаду підбігають два охоронці — Здоров'як і Рудий, ловлять Лару, яка не хило вдарилася під час падіння і додають синців: один піднімає дівчину за руки, а другий з усієї сили дає їй кулаком у живіт.

— Ей, що ви творите?! — налякано витягнув Юджин.

— Малий, не лізь не в свою справу.

Вони віддалились. Хлопець все ще стояв загальмованим, не зрозумівши, що сталося.

Лару привели до палати і знову прив'язали. Дівчина знепритомніла. Мабуть, від болю, який їй вдалося відчути.

Рудий пішов повідомити директора про цей інцидент. У цей момент трапляється вторгнення: до кабінету залітає Юджин:

— Що це таке, батьку?! Як можна було її так вдарити?! Вона ж дівчинка! Ти стеж трохи за своїми дружками, а то зовсім руки розпустили! — висловив хлопець усе, що нагромадилося в його душі.

— Закрий рота, шмаркач! Потрібно її покарати!