Розділ 15. ХИЖИНА НА ГОРІ

За рідкісними деревами з’явився невеликий дім. Він був одноповерховим, але досить довгим. Половина споруди була забита дошками, а друга залишалася відкритою, ніби це був великий балкон під дахом.

— Він зовсім не такий великий, як ти розповідала, — обурився Нут і невдоволено подивився на мавпочку. — Я думав, це справжній замок!

— Можливо, — спокійно відповіла Лулу. — Зате тут помістяться цілі два племені мавп. Для нас це справжнє диво на вершині гори.

— Згоден, — усміхнувся Нут. — Але це точно не хмарочос.

— Тепер у нас є місце, де ми житимемо! — радісно вигукнув капітан і плеснув у долоні. — Готовий дім із дахом!

Нут бачив, наскільки щасливим був Том. Усмішка не сходила з його обличчя — капітан завжди радів, коли знаходив щось несподівано хороше. А якщо був щасливий Том, значить, був щасливий і хом’як.

Не гаючи часу, вони взялися оглядати дім. Усередині виявилося кілька кімнат, кожна зі своїм призначенням. Усе було затягнуте павутиною, якою сновигали павуки. Побачивши гостей, вони миттю розбігалися в різні боки, намагаючись сховатися якомога далі. Пил покривав усе довкола, чітко даючи зрозуміти, що тут давно ніхто не жив і дім був покинутий напризволяще.

— Це справжня удача! — захоплено вигукнув капітан. — Тут цілий ящик інструментів! Є навіть коробка з іржавими цвяхами! А ось і мотузки — цілі, навіть не згнили!

Лулу здалося, що радісні вигуки Тома було чути навіть на сусідньому острові.

— Не може бути! — пролунав ще гучніший крик. — Тут рушниця, набої й навіть трохи динаміту! Оце знахідка! Цей чоловік був справжнім господарем!

У піднесеному настрої Том, Лулу й Нут рушили оглядати інші кімнати. У другій стояло велике ліжко, на якому спокійно могли розміститися кілька людей. Воно було застелене сушеною травою, що надавала м’якості. Замість подушок лежали згорнуті шматки тканини, також набиті травою. Поруч стояли невеликий стіл і дві збиті табуретки.

У наступній кімнаті стояли два високі ящики, пристосовані під шафи. В одному висів чоловічий одяг, інший був повністю заповнений жіночими речами.

— Завтра з самого ранку підемо шукати велику яхту, яка колись розбилася біля цих берегів, — серйозно сказав капітан. — Схоже, скелі тут гострі й небезпечні. Ми явно не перші, хто постраждав біля цього острова. Ці люди прожили тут довго, а отже, кораблі пропливають повз не так уже й часто, або й майже ніколи, — прошепотів він, щоб Нут цього не почув.

Том із жалем подивився у вікно на океан, розуміючи, що в гостях у Лулу їм, можливо, доведеться затриматися надовго. Можливо, навіть на роки.

Щасливі мавпочка й хом’як лежали на ліжку, насолоджуючись затишком. Вони не помічали, як капітан на мить поринув у важкі думки.

— Прорвемося! — несподівано гучно й упевнено сказав Том, відганяючи погані думки. — Усе в наших руках! Ми обов’язково покинемо цей острів!

— Чому він так радісно кричить? — запитала Лулу.

— Він каже, що скоро спіймає удачу за хвіст, і ми відпливемо звідси, — упевнено відповів Нут, не помітивши, як після цих слів мавпочка поспішно сховала хвіст за спину.

— У нас повно жіночого одягу, — продовжував капітан. — Наповнимо сукні сухою травою — будуть чудові подушки. А білу тканину використаємо замість скла, щоб закрити вікна від мух.

Нут спостерігав, як Том очищає вікна від пилу й обережно набиває тканину. Дім поступово наповнювався затишком. Хом’як і мавпочка теж намагалися допомогти, розмахуючи шматками тканини й зчищаючи павутину, але від їхніх старань пилу ставало лише більше.

— Пил стовпом — значить, робота кипить! — розсміявся Том. — Ох і помічники!

Лулу відчувала, що з кожним днем дедалі сильніше прив’язується до капітана й Нута. Здавалося, у неї починалося нове життя — те, про яке вона раніше навіть не могла мріяти.

— Завтра зранку спустимося вниз і оглянемо берег з іншого боку острова, — рішуче сказав Том. — Можливо, ми знайдемо те, що допоможе нам урятуватися.

— Вранці ми оглянемо все узбережжя, — переклав Нут для Лулу. — Капітан каже, що попереду нас чекають великі справи й знахідки.

— Головне, щоб він не ловив удачу за хвіст, — тихо відповіла мавпочка.

І лише тепер Нут помітив, як Лулу знову обережно сховала свій хвіст за спину — ніби знала, що вже завтра удача може опинитися надто близько.

Це лише початок великої подорожі.
Нут і Капітан ще не знають, які пригоди чекають на них попереду.
Історія, розпочата у книзі «Нут і Капітан. Велика небезпека»,
продовжується у другій книзі — «Нут і Капітан. Шлях до порятунку».

✨ Якщо ця історія зігріла вам серце — пригода лише починається.
Запрошуємо у чарівний світ серії про кота Маркіза де Рішельє —
вишуканого аристократа з гострим розумом, тонким гумором і великим серцем.

На вас чекають захопливі пригоди, магія, небезпека і справжня дружба,
історії, які однаково захоплюють і дітей, і дорослих.
Це казки, які хочеться перечитувати — і дарувати.

📖 Серія книг про кота Маркіза де Рішельє вже доступна в інтернет-магазинах.
Відкрийте нову улюблену історію вже сьогодні.