Розділ 7. ДИМ ЗА ГОРИЗОНТОМ

Хом’як хотів щось відповісти, але раптом одна з мавп голосно запищала й почала показувати лапкою кудись у далечінь. Коли всі звернули на неї увагу, вона закричала:

— На сусідньому острові щось горить! Я бачу сірий дим!

— Але цього не може бути! — вигукнула інша мавпа. — Адже зовсім нещодавно пройшов дощ, була страшна буря, і вся земля з деревами ще мокрі!

— І блискавок не було! — голосно додала Лулу.

Мавпи загомоніли, зашуміли, і Нут одразу відчув їхню тривогу. Схоже, на сусідньому острові жили їхні родичі, за яких вони так хвилювалися.

— Це острів зі сторони заходу сонця, по той бік вершини Даткан, — прокричала Лулу й указала лапкою в бік диму.

Після цих слів усі ніби за командою зірвалися з місць. Із криками та шумом мавпи почали перестрибувати з гілки на гілку, прямуючи в бік диму.

Нут з усіх сил тримався за Лулу, намагаючись не зірватися з її плеча. Вона не відставала від інших, тримаючись разом із родиною. Невдовзі хом’як помітив, що мавп стає дедалі більше — з усіх боків вони стікалися в одному напрямку. Джунглі наповнилися оглушливим шумом їхніх криків.

Іноді Нутові здавалося, що вони стрибатимуть так безкінечно. Але в якийсь момент усі зупинилися й почали повільно спускатися вниз по крутому гірському схилу.

Тут дерев було менше. Вони росли просто з урвищ над прірвою, тягнучи свої стовбури й гілки до сонця.

— Зараз ми спустимося нижче, обійдемо гору, і звідти сусідній острів буде як на долоні, — ледь чутно сказала Лулу, нахилившись до Нута.

— Я тримаюся міцно! — відповів хом’як, відчуваючи, як у нього паморочиться голова від висоти й крутизни схилу.

Нут не звик до таких довгих стрибків з дерева на дерево. Майже щоразу, коли Лулу злітала в повітря, він заплющував очі, боячись, що вона не вхопиться за наступну гілку. Йому було по-справжньому страшно.

Але знову й знову відбувалося диво: мавпа впевнено чіплялася руками чи ногами за стовбури й гілки наступного дерева.

— Ми вже майже на місці! — радісно прокричала Лулу, розуміючи, як сильно наляканий хом’як.

За короткий час мавпи знову почали підійматися вгору. І незабаром перед Нутом відкрилася рівна галявина без дерев, укрита густою зеленою травою.

— Зараз ми побачимо, що там відбувається і що горить, — уже спокійніше сказала Лулу.

Мавпи величезним натовпом побігли по траві до краю урвища, звідки відкривався краєвид на кілька менших і нижчих островів, розкиданих серед безкрайнього океану.

Лулу з великими труднощами проштовхнулася до самого краю. Усі її родичі мовчки дивилися вдалину — ніхто не кричав і не обурювався. Лише час від часу лунали тихі, тривожні писки.

— Невже вони знову повернулися?.. — прошепотіла одна з мавп.

Але їй ніхто не відповів.

Дим здіймався з-за високих дерев, які приховували місце пожежі. Щоб побачити вогонь, потрібно було спуститися вниз до узбережжя, пройти вздовж острова — лише звідти відкривався повний огляд.

— Нам потрібно спускатися вниз, — тихо сказав Нут, злегка смикнувши Лулу за вухо й поправивши капітанську фуражку на її голові. — Просто зараз.

— Так, — погодилася Лулу й почала пробиратися назад до галявини. — Спуск із цієї гори до океану буде важким. Тобі потрібно триматися за мене дуже міцно.

— Я знаю, — відповів Нут і притиснувся до її плеча. — Якщо я витримав дорогу до цієї галявини з вершини Даткан, значить, витримаю й спуск.