Розділ 14. ВИБІР Лулу

Відчуття свободи прийшло одразу, щойно вони вийшли у відкритий океан. Простір розгорнувся навколо них, і з різних боків з’явилися кілька красивих і великих островів, залитих світлом. Вода була спокійною, а повітря — свіжим і солоним. Позаду, в печері, звідки вони щойно вибралися, і далі лунали глухі обвали каміння, ніби острів сам зачиняв за ними шлях назад.

— Це погано, — промовив капітан, але на його обличчі була радість. — Якщо каміння розіб’є корабель, тоді команда може застрягти тут на дуже довгий час. Якщо їм не пощастить і їх хтось швидко не вивезе звідси. Вони можуть на цих островах наробити стільки лиха.

Він повернув кермо в бік найближчого острова — того самого, звідки забрав Лулу й Нута, — і вже за короткий час яхта м’яко торкнулася берега.

Том допоміг Лулу зійти на пісок і ніжно пригорнув її до себе.

— Можеш бігти до своїх родичів, — тихо сказав він. — Я тобі дуже вдячний. За порятунок мого найкращого друга Нута. За те, що ти показала дім на вершині. І за те, що в найважчі хвилини завжди була з нами й допомагала нам.

Нут помітив, як у капітана на очах з’явилися сльози. Том тримав себе в руках, але це давалося йому нелегко. Він показав у бік дерев, і Лулу побачила, як безліч її родичів спостерігали за їхнім прощанням. Дехто з них увесь час озирався на сусідній острів, прислухаючись до далекого гуркоту, що час від часу долинав звідти.

— Я за першої ж нагоди скажу, що тут корабель зазнав аварії, і всіх піратів одразу ж вивезуть, — додав капітан. — Це врятує вас від жорстокості цих людей.

Сльози текли по обличчю мавпочки, і вона весь час витирала їх долонею. Плакав і Нут, відчуваючи, як важко дається йому це прощання.

І раптом уздовж усього берега прокотився тривожний шум. Мавпи обурено закричали, і всі побачили, як із-за сусіднього острова повільно з’явився піратський корабель.

— У нього зламана щогла, — промовив капітан, уважно вдивляючись. — Можливо, є й інші пошкодження, про які я не знаю. Але в цьому є дві добрі новини. Перша — вони не зможуть плисти швидко. А друга — вони, найімовірніше, назавжди покинуть ці острови.

Том подивився на Лулу й усміхнувся.

— Принаймні, ви їх тут ще довго точно не побачите.

Він знову обійняв мавпочку. Нут не злазив із її шиї, міцно притискаючись до неї, ніби боявся відпустити бодай на мить.

— Прощавай, — тихо промовив Том і, як людині й другові, потис Лулу руку.

Він посадив Нута собі на плече й відштовхнув яхту від берега.

— Нам пора. Зараз ми швидші за піратський корабель, але й можливості наздогнати нас їм теж давати не варто.

Стрибнувши на яхту, Том дивився на Лулу, яка не зводила з них погляду, і на Нута, що плакав, не приховуючи своїх почуттів.

— Ти хочеш, щоб вона жила з нами в місті? — несподівано запитав капітан і подивився хом’ячкові просто в очі.

Нут злегка всміхнувся й закивав головою. Це було його бажання — сильне, щире, справжнє.

Капітан глибоко зітхнув і задумливо подивився на горизонт — туди, де починався їхній шлях додому.

— Нуте, а ти впевнений, що Лулу хоче вирушити з нами до міста? — запитав він, і на його обличчі з’явилася тепла усмішка. — Я згоден, щоб вона жила з нами.

Хом’ячок кілька миттєвостей дивився на капітана, не вірячи почутому. В його очах було щастя. Світ людей — великий, гучний і сповнений відкриттів — тепер міг стати і її світом.

Він голосно пропищав Лулу й завмер в очікуванні відповіді. Зараз для нього не було нічого важливішого, ніж повернутися додому разом із Томом і забрати з собою свою нову й прекрасну подругу, яка була поруч із ним від того самого дня, як його викинуло на берег.

Лулу голосно прокричала щось у бік острова. З джунглів вибігла величезна кількість мавп. Вони оточили її, обіймали, говорили щось навперебій. Берег наповнився шумом, голосами й рухом.

Том утримував яхту біля берега, спостерігаючи за прощанням. Він бачив, як мавпи поступово відійшли від Лулу й мовчки дивилися їй услід, розуміючи, що для неї починається нове життя. Там, де живуть люди. Там, де інші правила й інші можливості.

Лулу розбіглася й стрибком опинилася на яхті. Вона одразу обійняла капітана й Нута. У цю мить усім трьом здалося, що могло обірватися щось важливе й міцне.

Але цього не сталося.

Вони знову були разом — Том, Нут і Лулу.

— Нам пора, — радісно сказав капітан.

Яхта рушила в бік горизонту, залишаючи позаду острови, джунглі й берег, сповнений прощальних поглядів.

У далині вони ще бачили піратську яхту. Звідти долинали крики, пролунало кілька пострілів, але все це залишалося позаду. Їхня яхта йшла швидше, далі, вільніше.

Нут сидів на плечі Лулу, притиснувшись до неї, і вони разом дивилися на острів, де безліч мавп і досі проводжали її.

— Лулу, — тихо й з любов’ю сказав хом’ячок, — моя прекрасна подруго. На тебе чекає неймовірна пригода в твоєму новому домі. Ти побачиш стільки нового, що твоє життя наповниться знаннями про світ.

— І я побачу телевізор? — з надією запитала Лулу.

— Так! — упевнено відповів Нут. — Ти побачиш увесь світ.