Розділ 11. ДВЕРІ

Том повернув у один із вузьких тунелів і зупинився. Йому здавалося, що вони відірвалися від переслідувачів, але ті не звернули вбік і продовжували йти за ними.

— Вони, як кажани, відчувають, що ми тут, — невдоволено промовив капітан і швидким кроком рушив далі.

Буквально за першим поворотом вони вийшли на невеликий майданчик, який виявився глухим кутом. Перед ними були корабельні двері. Хтось акуратно вставив їх у прохід, з усіх боків заклав камінням і замазав.

— Подивімося, чи не пішли вони в бік дверей, — доволі голосно сказав один із піратів. — Якщо капітан дізнається, що хтось проник у його каюту, нам не поздоровиться.

— Треба поспішати, — погодився другий пірат. — Якщо їх тут немає, тоді терміново біжимо в бік протоки. Ми не можемо їх загубити. Наше завдання — спіймати їх до приходу капітана й команди.

— Коли нас буде багато, тоді перекриємо всі входи й виходи, — додав перший пірат. — І вони вже точно нікуди не подінуться. Дістанемо навіть із бочки.

Кроки наближалися дедалі ближче. Том злегка натиснув на ручку — і двері відчинилися. Замка тут не було, і капітан розумів чому. Якщо немає замка, значить, немає нічого цінного, і кожен пірат це знав. Усередині було темно й трохи сиро. Кімната тягнулася вперед і закінчувалася великим шафою, який створював непрохідний тупик.

— Наче в кіно потрапив, — ледь чутно прошепотів капітан і, тихо зачинивши за собою двері, швидкими кроками рушив уперед.

У темряві почувся легкий удар ногою об щось дерев’яне, потім невдоволений чоловічий шепіт, а далі — легкий скрип дверей.

Шафа була вузька й незручна. Том із трудом прикрив за собою дверцята, відчуваючи дихання Нута біля самого вуха.

— Я не відчуваю, що Лулу десь поруч, — тихо промовив капітан і намацав простір у шафі. — Нут, її ніде немає, — злякано сказав він і почув, як пірати відчинили двері.

— Я ж казав, що це мавпа! — почувся крик, а потім двері грюкнули.

Капітан якомога швидше виліз із шафи й одразу ж побіг до дверей. Він відчинив їх і за кілька метрів побачив, як Лулу вирвалася з рук одного чоловіка й стрибнула вбік. Ухилившись від другого, вона підстрибнула вгору й ухопилася рукою за електричний дріт. Дріт одразу ж відірвався від однієї з лампочок, вискочила іскра — і всюди запала темрява.

Том уже стояв поруч з одним із піратів і простягнув до нього руку, щоб допомогти Лулу вирватися, як раптом відчув, що на цьому місці вже нікого немає. Він навіть не знав, у який бік йому йти.

— Тримайся за мене, — почувся попереду в темряві голос. — Ми обережно вийдемо до світла.

— Добре, що мавпи були в клітках, — з легким переляком у голосі сказав другий. — А то вони б нам ще й корабель спалили.

Капітан намацав руками стіни й повільними кроками попрямував до виходу. Попереду в тунелі з’явилося світло, і в ту ж мить Том відчув, як хтось обійняв його ногу. Це була Лулу.

Вона бачила, як Том вискочив із каюти капітана до неї на допомогу, а сама в той момент хотіла по мотузці на стелі перестрибнути вперед, але раптом прямо перед нею нізвідки з’явилася яскрава блискавка. Вона голосно тріснула, а потім настала темрява. Притиснувшись до стіни, Лулу відчувала, як пірати пройшли буквально поруч із нею, і вона повільно рушила слідом за їхніми кроками. Лише через деякий час, коли попереду в тунелі з’явилося світло, вона зупинилася й помітила, що за нею йде Том, на плечі якого сидів наляканий хом’як.

— Лулу, — тихо промовив капітан і погладив мавпу по голові, — ти навіть не уявляєш, що випадково обірвала контакт електричного дроту й зробила коротке замикання. Цим ти врятувала нас усіх.

Том вийшов на невеликий майданчик і озирнувся. Поруч нікого не було.

— Команда спускається! — почувся голос згори. — Зараз ми спіймаємо цю бешкетницю й одразу посадимо в клітку.

— Якщо вони її не бачили, значить, вона ще тут! — погодився з ним інший чоловік.

Згодом почулося безліч голосів, і Том зрозумів, що шлях до виходу їм перекрито. У нього був час ще щось вигадати. Можливо, спробувати вийти до корабля й дістатися стрімкої скелі, де вони спускалися по мотузці. А далі вплав дістатися до берега й дочекатися зручнішої нагоди, щоб повернутися сюди. Але його планам не судилося здійснитися. Голоси вже лунали з усіх боків, даючи зрозуміти, що вони в пастці й вибратися звідси не зможуть.

— Схоже, сьогодні удача не на нашому боці, — сумно промовив капітан і підійшов до стіни, де лежало з десяток смолоскипів.

Він узяв один смолоскип, дістав із кишені запальничку, яку взяв із ящика на кораблі, і підпалив мотузку, обмотану навколо палиці. Вона доволі швидко зайнялася, і Том попрямував у бік каюти капітана корабля, повертаючись до того місця, звідки вони щойно прийшли.

— Нам перекрили всі тунелі, якими ми могли повернутися нагору. Можливо, коли вони поляжуть спати, ми зможемо вибратися звідси. — Капітан чув, як Нут щось пищав Лулу, а потім хом’як якомога міцніше притиснувся до його шиї.

Том підійшов до дверей і знову відчинив їх. Цього разу за допомогою смолоскипа він міг роздивитися довгий кабінет, зроблений просто в печерному проході.

— Так, Нуте, іноді й шторму не потрібно, щоб потрапити в пастку, — тихо промовив капітан.