Розділ 10. ТІНІ В ГЛИБИНІ

Із самого початку вони потрапили до доволі широкого проходу, який круто йшов углиб. Було видно, що пірати тут наполегливо попрацювали інструментами, зробивши сходинки. Вони не були рівними, як у будинках, але по них можна було вільно спускатися й підніматися. Через невелику відстань нахил проходу змінився і став більш пологим. Потім вони вийшли на невеликий майданчик, у стіні якого природа зробила проріз, і крізь нього була видна частина печери.

— Природа за допомогою води та рясних дощів змела цей ґрунт, створивши прохід, — ледь чутно прошепотів капітан, — але, на це пішли не один десяток років. А тепер пірати користуються всім цим, — уже невдоволеним тоном продовжив Том і подивився в проріз, намагаючись побачити, що чекає на них попереду.

У величезному приміщенні печери стояли бочки та ящики. У, кутку, був складений круг із каміння, у якому палили багаття. Зараз там був лише попіл, який злегка підіймався від протягу. Поруч зі стіною, було складено чимало нарубаних дров.

— Я не знаю, де можуть бути пірати, — капітан показав пальцем униз, у бік бочок, — можливо, вони сидять десь там. Нам потрібно бути дуже обережними.

Хом’як щось пропищав мавпі, і та з розумінням кивнула головою. Потім, вона одразу ж розвела руки в боки й скривила обличчя.

— Згоден, — звернувся до неї Том, — вони можуть бути, будь-де. Нас може врятувати лише удача й надія на те, що тут багато проходів, у які можна сховатися.

Нут бачив, як капітан від хвилювання важко видихнув і, не поспішаючи, продовжив спускатися вниз.

Через один виток проходу вони опинилися просто перед бочками, на які вказував Том. Хом’як злякався не на жарт і якомога міцніше схопився за його футболку, розуміючи, що той будь-якої миті може побігти, якщо вони почують кроки. Лулу стала поруч із ними, й увесь час дивилася в обличчя капітана, очікуючи його подальших дій.

Поряд із ними було два відгалуження, які йшли далі, вглиб. Одне відгалуження було видно просто за бочками.

— Схоже, вони припливають сюди вже багато років, — прошепотів Том і показав на лампочки, які були підвішені під стелею, і від кожної тягнувся дріт далі, до інших лампочок. — Тут доволі світло й обжито.

Лулу несподівано показала рукою в бік одного з проходів і тут же підстрибнула. На її обличчі був видний переляк і бажання якнайшвидше піти звідси.

— Там хтось іде? — запитав її капітан.

Він тут же, швидко рушив у бік бочок, сховавшись за їхніми рядами.

Буквально відразу ж вийшли двоє піратів і попрямували в їхній бік. Порятунком для капітана та його друзів було лише одне — пірати рухалися повільно й нікуди не поспішали.

— Капітан сказав, що до самої ночі шукатимуть того, хто допоміг звільнити мавп, — промовив один.

— Я з ним повністю згоден, — доволі голосно відповів другий, і в його голосі чулася злість, — без людини вони ніколи не змогли б вибратися з цих кліток.

— Усіх тривожить лише одне питання, — сказав перший пірат і смикнув за рукав свого співрозмовника, від чого той зупинився, — як ключі могли зникнути просто з кишені помічника капітана? Це ж, просто неймовірно! Це ж, не Джин із пляшки, який може виконати бажання мавп.

Том швидкими кроками рушив у незнайомий їм прохід і помітив, як Лулу вже бігла попереду нього, лише зрідка озираючись. Вона була налякана, як і хом’як, який увесь час дивився лише назад. Вони звернули в вузький і темний прохід, сподіваючись, що можна буде пройти далі, але вже за кілька метрів перед ними був тупик. Проходу далі не було. Капітан завмер, не знаючи, що робити далі.

Пірати продовжували розмову й не поспішаючи пройшли повз них, зникнувши за найближчим поворотом.

— Уф-ф… — видихнув капітан і витер рукавом спітнілий лоб, — я вже й не думав, що нам так пощастить.

Він бачив, як налякана мавпа притислася до його руки, вдивляючись у те місце, де щойно проходили пірати.

— Нам потрібно рухатися далі й шукати вихід до корабля, — уже більш бадьорим голосом звернувся Том до Лулу й погладив її по голові, — ти чула, що говорили пірати? Усі пішли на наші пошуки. У нас є кілька годин, щоб дослідити ці печери.

Хом’як переклав Лулу все, що сказав капітан, і вона побачила його усмішку. Їй було незнайоме слово — години, але для неї це означало лише одне: вони ще якийсь час могли мандрувати цими неймовірно небезпечними проходами.

Том пішов у зворотному напрямку — до бочок, де вони зовсім нещодавно були. Щойно капітан опинився поруч із місцем для багаття, він зупинився біля двох проходів, розмірковуючи, в який із них увійти.

Лулу показала йому рукою в один із них, і впевнено пішла першою.

— Може, цього разу удача на твоєму боці? — запитав її Том і, знаючи, що не почує відповіді, рушив слідом за нею.

Прохід виявився недовгим, і вони майже одразу вийшли до вузького дерев’яного пірса, поруч із яким стояв корабель. Від пірса відходило ще два відгалуження, і капітан одразу згадав, як зовсім нещодавно був тут. Далі були камені, які вздовж стіни вели в бік відкритого океану, але не було мотузки, яка могла б стати їхнім порятунком, якби довелося швидко тікати від піратів.

— Почуваюся, як миша в пастці, — з усмішкою на губах промовив Том, озираючись навколо, — навіть і втекти нікуди. А ти, Лулу, молодець. Пам’ятаєш, як добиралася до корабля, коли несла ключі?

Він бачив, що тут нікого не було, і сміливо піднявся на корабель. Йому хотілося відчалити й уплисти, залишивши ці острови й піратів назавжди на цьому острові. Але він прекрасно розумів, що самотужки не зможе цього зробити. Корабель був великий, і тут потрібна була ціла команда. А його команда складалася з хом’яка та мавпи, яка весь час дивилася в бік залізних кліток, у яких зовсім нещодавно були замкнені її родичі й знайомі.